Розділ 4 Незвичайний полон

— Що існує? — спитав Чет, якому не подобалися слова, значення яких він не знав.

— Теократія. Тобто вся повнота влади в них належить жерцям, які виконують складні релігійні обряди по вшануванню їх кривавого бога.

— Старий щось казав про велику жертву, — згадала Міра.

— Так, вони не просто їдять людей, а обставляють все, як жертву, яку вони приносять своєму богу. Жертви поділяються на великі, середні та дрібні. Перші приносяться раз на рік, другі — щомісяця, а треті — щотижня. Людожери вбивають свої жертви за довгим і достатньо болючим сценарієм, після чого готують їх і вживають, при цьому ще й співають пісні, в яких вихваляють свого кривавого бога, який, мабуть, диявол.

— Той старий сказав, що я буду великою жертвою, — сказала Міра.

— О, тоді вам пощастило, красуне.

— Звідки ти знаєш, яка я? І в чому мені пощастило?

— Я бачив вас у виблисках смолоскипів, коли вони привели вас. І здивувався вашій хвилюючій красі! А пощастило в тому, що якщо нас із вашим товаришем вб’ють вже наступного тижня, то вас лише за кілька місяців, бо велика жертва приноситься восени.

— А як вони зрозуміли, що саме я — велика жертва?

— Їх старійшина ворожить на воску і виливає по ньому, як повинна виглядати велика жертва. А потім шукає схожу. Ось цього разу велика жертва повинна бути схожа на вас. То ви поживете довше, аніж ми. Та, на жаль, кінець ваш буде таким самим, — зітхнув сотник.

— Звідси можна якось вибратися? — поцікавився Чет.

— Ні. Ми прикуті кайданами до столів, на яких нас потім будуть розбирати, наче свиней. Якщо ми розіб’ємо кайдани, то на шляху у нас буде три стіни ґрат, а потім ще залізні двері і ще одні. Це пастка, з якої неможливо вибратися.

— Пасток, з яких неможливо вибратися, не буває, — злісно сказав Чет і почав Соватися на своєму столі. Намагався знайти якесь слабке місце в кайданах.

— Як ти опинився тут? — спитала Міра невидимого співрозмовника. І сама смикала кайдани, але вони були міцні до безнадійності.

— Я їхав поруч, був зваблений запахом свіжого борщу. Зупинився пообідати. Вони поклали щось у їжу, я знепритомнів, а коли опритомнів, то був уже тут.

— Давно ти тут?

— Вже другий день. А ви як потрапили сюди?

— Ми теж їхали, проминули хутір, а потім на нас впала велика сітка і нас схопили.

— Це вони вміють. Вони професійні людолови. Куди ви їхали?

— Та просто, у справах. А ти?