Розділ 4 Незвичайний полон

— Це вона! Велика жертва знайдена! — урочисто промовив старий, і натовпом людей пішов задоволений гомін. — У підвал її, на відгодівлю.

— А куди його? — показали на Чета. — Він вбив наших!

— Його на маленьку жертву наступного тижня, — наказав старий.

Чета й Міру підхопили і занесли до хати. Під нею знаходився великий підвал. Полонених знесли туди і залишили в залізних клітках. Більш того, прикували кайданами до дерев’яних столів. Нападники пішли, темрява. Чет та Міра спробували звільнитися, але тільки дзеленчали металом кайданів. Вони були сповиті дуже надійно, не рипнешся.

— Попалися, — сказала Міра. Чет щось мугикнув у відповідь.

— Хто ви? — зненацька спитав з темряви чоловічій голос.

— А ти хто? — поцікавилася Міра. Чет мовчав.

— Я — сотник армії УНР Дубківський.

— Де ми? — продовжувала розпитувати Міра.

— У полоні.

— Хто ці люди, що нас схопили?

— Людожери.

— Хто? — виразно здивувалася Міра.

— Таємна секта, яка практикує поїдання людей. За віровченням людожерів, лише систематичне вживання людського м’яса, людятинки, як вони його називають, дозволяє отримати спасіння і вічне життя.

— Що за дурня? — здивувався Чет. — Я прожив у цих краях багато років, а нічого про таке не чув.

— Людожери діють дуже обережно і вміло. Зазвичай тримають шинки при дорогах чи постоялі двори, які забезпечують їм приплив жертв. Люди зникають, і ніхто цим особливо не переймається. За часів царату людожери вміли налагодити стосунки з поліцією, то їх діяльність залишалася непоміченою. У часи війни людожери поховалися по лісах і ловлять жертви тут. Як павуки мух. Оце спіймали нас, — сотник так радісно розповідав це, наче був задоволений, що потрапив у підвал.

— Звідки це ти все знаєш? — Міра, удала захоплення.

— Я прочитав про цю секту книгу. Вона вийшла у серії вигадок, бо ніхто з видавців не міг повірити, що таке можливе насправді. Але майже все, що я читав, підтвердилося тим, що я бачив тут. То правда, чиста правда! — аж кричав з темряви, наче переконував когось, Дубківський.

— Хто той старий у золотих убраннях, який всім тут керує? — спитала Міра.

— Це їх вождь і панотець водночас. У людожерів існує теократія.