Розділ 4 Незвичайний полон

— У справах.

— Як хочете відпочити та поїсти, то можете в нас зупинитися. Візьмемо недорого, бо мало нині стало подорожніх.

— У вас що, тут шинок?

— Та був колись шинок, на всю округу гримів. А зараз вже столи пилом припали, бо не до веселощів стало людям, — бідкався старий. — То зайдете?

— Ні, поспішаємо ми, — сказав Чет.

— Ну, як хочете. Їдьте, щоб я вам дорогу не перейшов, — запросив старий і махнув пустим цеберком.

— А на Шпилівку правильно ми їдемо? — спитала Міра.

— О, ви теж туди, — посміхнувся старий.

— А що, вже їхав хтось? — так наче заради ввічливості спитала Міра.

— Ага, хлопець один. З цілою валізою книг. Правильно їдете. Тільки через версту роздоріжжя буде, так беріть ліворуч і приїдете до Шпилівки.

— Дякую, діду, — сказав Чет.

— Немає за що.

— А хлопець той давно проїздив? — поцікавилася Міра.

— Та вчора ще.

Поїхали далі, минули хутір, знову ліс.

— Хтось нас випереджає, — сказала Міра.

— Нехай. Навіть, якщо візьме скарби, йому ж повертатися доведеться. А тут ми, — заспокоїв Чет.

Вони не бачили стовп чорного диму, що піднявся з хутора у них за спиною. Їхали ще з півгодини. Ліс, тиша, спокій. Коли зненацька з гілок дерев, що росли по обидва боки дороги, впала на них велика сітка. А за нею посипалися з дерев якісь люди, що повалили подорожніх на землю. Чет встигнув вистрелити тричі, Міра — один раз. Кілька нападників були вбиті, але інші вже в’язали Чета й Міру, кинули на ноші і лісовими стежками понесли на той хутір, який вони щойно проїхали. Там їх чекав старий, з яким вони розмовляли. Тільки тоді він був у звичайній свитці та брудних штанях, а зараз у золотих одежах і з майже короною на голові. В руках тримав довгий посох з золотим набалдашником.

Чета й Міру піднесли старому до ніг.

— Вони вбили трьох наших! Жінка теж стріляла! — загомоніли збуджені смертю товаришів нападники, на вигляд звичайні селяни, тільки у кожного за поясом по револьверу та ножу. Старий різко підняв руку, і всі вмить замовкли. Почав жадібно розглядати Міру, порівнюючи її зі шматком застиглого воску у срібному тазі. Міра здивовано спостерігала за всіма цими маніпуляціями.