Розділ 4 Незвичайний полон

— То ви теж полюєте за скарбами фон Шпіла! — нарешті дотумкав Дубківський.

— Замовчіть, сотнику! — крикнула Міра. — Чете, ти можеш! Думай про мене!

— Що?

— Коли тюремник прийде, думай про мене. Уявляй, що розмовляєш зі мною! Зрозумів?

— Причому тут ти?

— Ти думаєш, я не бачила, як ти дивишся на мене? — спитала Міра і засміялася. Хрипко, так, що навіть сотник Дубківський, який хотів виразити своє обурення, замовк і важко задихав.

І тут стало чутно, як знову загриміли замки.

— Закрий очі й уявляй, що поряд з тобою я, — зашепотіла Міра. — І я буду з тобою, як тільки ми вийдемо звідси! Це наш шанс, Чете! Зроби, як я кажу, ти можеш! І я буду твоя, коханий, — Міра говорила так пристрасно, а потім ще і цьомкнула губами, від чого вологе повітря підвалу наповнилося чуттєвістю та хіттю.

Шпала знову прийшов, знову крутився біля Чета. Помітно було, що людожер нервував. То не міг потрапити ключем в замок, то щось шепотів собі під ніс. Потім зупинився біля столу, на якому був Чет. Той лежав, наче скам’янілий. Закрив очі, нічого не говорив і нічого не робив. Шпала дивився на нього, зробив крок, потім відступив. Тоді Міра тихенько застогнала. Ну, наче вона спала, позіхнула і заплямкала губами. У Чета почало вставати. Шпала помітив це і задоволено замугикав. Підійшов до Чета, торкнувся його. Потім його члена.

Далі все відбулося доволі швидко. Міра підказала Шпалі розв’язати Четові руки. Шпала спочатку не хотів.

— Та дивися, він же хоче обійняти тебе! Ти йому подобаєшся! — хрипко шепотіла Міра. — Відчуй силу його рук!

Вона вміла переконувати. Як тільки Шпала розв’язав Чету руки, той убив його. Голіруч. Скрутив шию, як курчаті. Узяв ключі, відкрив клітки і звільнив Міру.

— Його теж, — Міра вказала на Дубківського.

— Навіщо він нам? — здивувався Чет.

— Він допоможе в будинку барона.

— Я не покажу вам, де скарби! Вони належать Україні! — зашепотів Дубківський.

— Хочеш залишитися тут? — спитала Міра.

— Ні, — за декілька секунд відповів сотник.

З підвалу вийшли утрьох. Перед тим сотник забрав з кишені мертвого Шпали Запальничку.

— Це подарунок мами! — Йому соромно було шарпати мертвих, то Дубківський виправдовувався.