Розділ 4 Незвичайний полон

— Про тюремщика. Він приходив до тебе. І ще прийде. Посміхнися йому, заговори з ним.

— Навіщо? — здивувався Чет, який все смикав кайдани, бо не міг просто лежати і чекати на страшну смерть.

— Здається, ти йому подобаєшся.

— Що ти верзеш? — здивувався Чет.

— Те, що є!

— Слухайте, а це ж багато чого пояснює! — аж скрикнув Дубківський. — Ось чому він такий собі парія! Людожери вигнали його, прирекли до життя на дні, примусили виконувати найбруднішу роботу, бо він — ізгой, він — мужелюбник!

— Хто-хто? — не зрозумів Чет.

— Чоловік, що любить чоловіків, — пояснила Міра.

— Тобто — любить? — не міг второпати Чет.

— Спить з ними, як із жінками.

— Хіба таке буває? — спитав Чет.

— Я ж казав, Міро, що народ, він як діти! Не скаламучений знанням! — урочисто вимовив Дубківський. — Буває, буває, Чете. Це така хвороба, здається, невиліковна.

— Коли він ще раз прийде, то посміхнися йому, — наказала Міра.

— Чого це я буду йому посміхатися? — роздратовано спитав Чет.

— Того, що я не хочу загинути тут! — підвищила голос Міра. — Я хочу вибратися звідси і потрапити таки до Шпилівки! — зірвалося у неї.

— Хвилинку! А ви що, теж у Шпилівку збираєтеся? — тепер вже здивувався Дубківський.

— Так, збираємося! — Міра прикусила губу, бо сказала зайве. — Чете, послухай мене! Можливо, це наш шанс! Єдиний шанс!

— Який шанс?

— Коли тюремник прийде, заговори до нього. Заговори так, як ти говориш до жінок, яких хочеш звабити!

— Я так не можу!