Розділ 12 Спроба № 2

— Як ти, Генріху?

Люшков вже підвівся, тримався за бік.

— Та добре. Сучі діти, вже вкотре нас дурять! — комісар аж кулаком пригрозив услід Чету. — Ну нічого, головний улов наш. Повезли його до Охтирки.

Шпиля повантажили на величенний віз, впрягли всіх коней, які були, ще й солдатів приставили з боків пхати. Ось так і поїхали.

Між тим Чет та Міра потроху відривалися від погоні, яка не дуже-то і намагалася їх наздогнати, бо всі знали, як ця парочка стріляти вміла. Але попереду з’явився загін кінноти.

— Махновці! — закричали червоні і почали зупиняти коней. І помчали назад до своїх. Чет та Міра узяли ліворуч. Сподівалися, що махновці не спокусяться двома вершниками, будуть переслідувати більший загін. Але махновці пустилися за ними. Десь сотня, а основна маса посунула далі, щоб розбити червоних.

— До бою! — закричав Єрофеєв, коли почув про махновців. Солдати розсипалися обабіч дороги, почали рити хоч якісь окопчики. Он вже і гармати встановили, а кулемети комполку тримав при собі, бо ж махновці хитрі, можуть ударити в лоб, а можуть з боків.

— Під Шпиля треба вибухівку підкласти! — наказав Люшков.

— Навіщо?

— Якщо не втримаємося, то висадити його в повітря. Щоб махновцям не дістався! Або революції, або нікому!

Єрофеєв наказав покласти під віз зі Шпилем ящик динаміту.

— Оборону тримати і не тікати! Побіжите, то посічуть вас, наче капусту! — гримів комполку.

Чет та Міра тікали полем, махновці почали по них стріляти і поступово наближалися, бо коні в них були свіжіші. Широко розкинулися степом, поступово обходили з боків. Чутно було, що позаду почався бій. Постріли гармат, дріб кулеметів, а потім і Шпиль заревів, прокинувся таки. Тут ще у небі аероплан заторохтів. Летів собі, а потім побачив погоню і повернув, ось наче завис на Четом та Мірою. Чет вже стріляти зібрався, ще у війну він один німецький аероплан збив пострілом з гвинтівки «манліхер», коли з кабіни визирнув пілот і помахав рукою. Чет би, може, і не впізнав, але тут з авіатора злетів кашкет, і на вітру почали полоскатися великі червоні вуха.

— Та це ж Дубківський! — крикнула Міра. Він махав їм, що треба брати ліворуч. І сам туди полетів. Чет із Мірою узяли ліворуч, утратили у відстані, ось вже махновці наблизилися і почали стріляти. Влучили в коня Міри, та вже летіла на землю, але Чет підхопив її, посадив поперед себе. Вони влетіли у невеличкий гайок при дорозі, проскочили його і знову опинилися на полі. А там якраз сідав аероплан Дубківського. Чет та Міра помчали до нього, зістрибнули з коней, літак почав потроху розганятися. Але махновці були швидші, то Чет і Міра почали стріляти. Збили кількох, тільки тоді переслідувачі почали зупиняти коней. Аероплан же важко відірвався від землі і почав потроху набирати висоту.

— Де ти взявся, чортяко? — закричала Міра, яка перезаряджала наган.

— Та ось лечу — бачу, знов тікають. Дай, думаю, допоможу, а то ж не втечуть, — зареготав Дубківський. Його очі горіли радістю і через авіаційні окуляри.

— А це що ще таке? — спитав Чет, який розгледів у аероплані дві валізи. Ті самі, що узяли з будинку фон Шпіла!

— А то золото! — гордо промовив Дубківський.

— Звідки? — в один голос спитали Чет та Міра.

— Та я ж батька зустрів. Під мостом, — почав розповідати сотник.