Розділ 12 Спроба № 2

На пагорбі був, коли вже остаточно стемніло. Залишив коней за огорожею, сам тихенько пройшов до будинку. Почув у підвалі Стогони. То поранений Шпиль. Міра щось говорила йому. Вона принесла згори простирадла, знайшла спирт і тепер обробляла рани. Вона вміла це робити, зупинила кров, уклала чудовисько, хотіла піти, але Шпиль узяв її в руку. Міра намагалася показати, що їй незручно. Тоді Шпиль запхав її до кімнати, де стояв сейф, а сам ліг так, що привалив двері своїм тілом. Тоді вже заснув. Тривожно. То стогнав, то гарикав.

Чет спустився вниз, тримаючи гвинтівку напоготові. У підвалі було темно, Чет нічого не бачив. Піднявся нагору, тихенько зірвав штори, пошматував їх на смуги, які зв’язав у мотузку. Прив’язав один кінець до верху великої шафи з посудом. Мотузку протягнув униз. Щосили смикнув. Сервант гучно гепнувся на підлогу. Шпиль прокинувся, загарчав і поліз на гору, ледь не розчавивши Чета, який наче влип у стіну. Шпиль виліз з підвалу, почав Оглядати будинок.

— Міро! — покликав пошепки Чет.

— Я тут! — вона відчинила двері.

— Тікаємо! — схопив її за руку, але Шпиль вже повертався. То довелося Чету ховатися у кімнаті. Шпиль відчинив двері, зазирнув, побачив Міру, яка Посміхалася йому і махала рукою. Заспокоївся, задоволено мугикнув. Потім принюхався. Чет у цю мить ховався за дверима, зовсім поруч з чудовиськом. Міра заговорила до чудовиська. Не заговорила, а замугикала, як матір до немовляти, без слів, просто якісь приємні звуки. Шпиль посміхнувся, задоволено дивився на Міру, а потім зачинив двері, привалив їх своїм тілом і заснув.

— Чете!

— Міро!

Вони обійнялися і жадібно цілувалися.

— Я не могла втекти. Шпиль не пускав.

— Я не міг прийти раніше.

— Що далі?

— Може, є якийсь вихід звідси? Таємний.

Вони шукали, перевіряли і стіни і стелю, але вихід, здається, був тільки один, і його закрив собою Шпиль. Вони покинули нишпорити в кімнаті, їм і без цього було чим зайнятися.

Вранці загін червоних підійшов до будинку на пагорбах. Розвідка доповіла, що чудовисько спить у підвалі. Туди принесли снодійне, звичайний хлороформ. Просто вилили до підвалу і втекли. Почекали хвилин десять.

— Тепер можна подивитися, що там, — комісар Люшков узяв протигаз. З ним пішли Ліберман і ще кілька солдатів. — Комполку, залишаєшся нагорі. У випадку, якщо чудовисько нас знищить, приймаєш командування на себе. Треба схопити його. Вбивати тільки в крайньому випадку, коли буде небезпека його втечі. Шпиль або буде служити революції, або його не буде. Головне, щоб ним не скористалися контрреволюційні елементи, — наказав Люшков.

— Слухаюсь, — кивнув Єрофеєв. Вони вже поговорили між собою і вирішили забути минулі образи та звинувачення.

Комісари в протигазах пішли до підвалу. Запалили там ліхтар. Шпиль спав. Люшков торкнувся його, перевіряв сон, але той виявився міцним. Комісари піднялися.

— Провітрити там усе і закувати його, — наказав Люшков.

— А там, окрім Шпиля, нікого немає? — спитав Єрофеєв, який помітив біля огорожі двоє припнутих коней. Хтось на них приїхав і залишився.

— А хто там повинен ще бути? — спитав Ліберман.