Розділ 13

— Ти не комизься, гірше буде!

— Та як ти смієш!

Василина спробувала вирватися, але Горовий учепився в неї, не даючи й на сантиметр віддалитися.

— Здурів? Іди!

— Так, здурів. Ти мене з розуму звела.

— Господь із тобою, іроде! Я поскаржуся!

— Кому? Прошу одного, не опирайся, піддайся мені.

— Як ти?.. Що ти?.. Тварюка!

Вона розмахнулася, спробувала вдарити його невеликим глечиком, але Іван вчасно підняв руку й горщик розбився об лікоть. Дрібні шматочки попадали на підлогу.

— Ах ти, сука!

Він навідліг ударив Василину, та схопилася за щоку, похитнулася, утратила координацію. Цим скористався Іван — схопив її, розгорнув і повалив на підлогу. Розсунув руки, навис над нею.

— Відпусти! Гад, шо ти робиш?!

— Ти мене розпалила, сама винна. Ходиш тут, світиш задом!

— Коли я…

— Дивись, будеш пручатися, згною на Соловках.

— Прийди до тями…

— Я при тямі. Ще й як при тямі! Попереджаю — або віддайся, або здохни.

Останні слова Іван не сказав, а прогарчав. Крапельки слини бризнули на обличчя Василини. Вона зблідла, стиснулася. Страшний відблиск в очах Горового до первісного трепету злякав її. Жінка заціпеніла, ніби під поглядом удава. Зненацька їй стало так страшно, як буває, коли в сутінках бачиш диявола в контурі дерев. Ось же він, стоїть у чорній примарній повітряній піні, гойдається на вітру в нічному саду. Немає більш страшного видіння, ніж це. А тут — немов вона подивилась просто в зіниці сатани. На мить їй здалося, що ті зіниці звузилися до прямої смуги, по-котячи. Василина відчувала, наче пекельний сморід наповнив усю кухню. Утілення світового зла прийшло до неї. Вона запанікувала. Послабила руки, розтягнулася у весь зріст. Горовий побачив, як жінка піддалася. Розбурханий, він відпустив її долоню, доторкнувся до сукні, незграбно спробував розстебнути ґудзики, але йому не вдавалося. У люті він схопив край, смикнув його. Відлетіли ґудзики, задзвеніли по підлозі, закружляли й затихли. Іван із пристрастю закотив Василинину білизну, яка ледь утримувала налиті груди. Уп’явся в сосок, хапав жіночу плоть, навіть, здавалося, злегка гарчав. Він оголював свою жертву, торкаючись до сороміцьких місць і тремтячи від збудження. Коли він у неї увійшов, то булькання води в каструлі припинилося — вона википіла. Ще кілька хвилин — і по кухоньці поплив запах горілої картоплі. Аромат був спочатку навіть приємним, але після став важким. З часом він перетворився на справжній огидний сморід. Цей сморід кружляв над напівголим чоловіком, який порався з жінкою, що покірно відвернулася вбік. Її гарні блакитні очі зблякли, утратили колір. Замість світло-синього вони заповнилися чимось каламутним, на вигляд страхітливим. Утратили різкість, розпливлися під серпанком. Погляд жінки наповнив тваринний жах.