— Це вже нічого не міняє. Вони зараз нишпорять скрізь. Кажуть, міліціонерів із міста прислали з собакою.
— Еге, усе моє життя, як в собаки, то мене псина швидко знайде.
— Хоронитися тобі треба. У лісі. Там, де мисливські халабуди.
— Ага, я хотів із тобою перемовитись. Треба тікати.
— Ех, що ж воно таке відбувається…
— Що, Федоте? А те, що ми в темряві та до темряви йдемо.
— Як у дупі.
— А-а, так, у сраці! Єдине, що й залишилося, — чекати, коли пронесе.
— Ну, Несторе! Ти в своєму дусі.
— Ага, а в чиєму ж?
— Слухай, ну, давай. Посидиш у мене на сараї, а ввечері підеш до лісу. Так, диви, і не впіймають.
— Так я… Не подумай, що я…
— Так, так. Пішли, тільки тихо.
Двоє повільно пішли через двір. Федот уважно роздивлявся, намагався, аби їх не помітили. Коли вони вже підійшли до сараю, Шевченко почув ззаду знайоме сопіння. Обернувся — брат.
— Ти чого це тут? — сказав той і махнув у бік Нестора.
— Нічого. А шо?
— Навіщо ти сюди його привів?
— Та ні навіщо. Нехай побуде до вечора та й іде.
— Ти розумієш, що він убивця?
— Петре, шо ти причепився. Так, розумію. Йому тепер розплачуватися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Куркуль» автора Бутченко Максим на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7“ на сторінці 4. Приємного читання.