Розділ «Рем як «Ремінгтон»»

— Не больно? — запитала жінка, змащуючи його рани маззю, що пахла дьогтем.

Порівняно з тим, що він відчував іще позавчора, це було не боляче. І Рем вирішив, що власниця низького голосу і ніжних рук була медсестрою.

— Так, а что с этим? — спитав упевнений чоловічий голос.

«Цей поважний, мабуть, лікар», — подумав Рем.

— Сильно избит. Били по голове и спине. Видимо, пытали током, — доповіла медсестра.

— Я не спрашиваю, что с ним делали, — роздратовано обірвав її лікар. — Я спрашиваю, от чего его надо лечить.

— Он ослеп, — коротко пояснила медсестра.

Насичений голос жінки став дещо сухим. А тон, яким говорив лікар, діловим і роздратованим.

— А ну-ка привстань. Можешь?

— Могу, — відповів Рем і, застогнавши, підвівся.

— Так, что тут мы видим? — бурмотів лікар, поки його міцні пальці, завдаючи болю, блукали тілом пораненого пацієнта. — Видим многочисленные синяки от ушибов. Так, ну это не страшно. Гематомы, царапины. Руки-ноги целы, и порядок. А вот ребра? Ребра не целы. Есть трещина или перелом. Отправим на рентген. Дальше что?

Руки повзли вгору, до голови.

— Голова вся в ушибах. Сплошная гематома. Ну что ж, бывает и такое в больнице. Так. А ну-ка открой глаза.

Вони в Рема й так були розплющені і при цьому нічого не бачили.

— Ничего не видишь? — запитав лікар.

— Ничего, — підтвердив заручник.

— Маша, укропа на рентген! Ребра! А потом давай его в кабинет к офтальмологу! — гаркнув лікар, і Рем зрозумів, що огляд закінчився. А ще він зрозумів, що медсестру звуть Маша. «Хороша Маша, да не наша», — пожартував по думки пацієнт. Сумно, зате правдиво.

— Сергеевна! — покликала Маша технічку, відчинивши двері палати. — Сюда каталку!

— Не надо, — почув Рем із коридору вигук суворого лікаря. — Сам дойдет.

Маша допомогла йому підвестись. Він намагався зрозуміти, що з ним відбувається, і немов оглядав себе зсередини уявним медичним зондом. Дивне відчуття! Роблячи кроки лікарняною підлогою, намацуючи дорогу в лункому коридорі, він відчував кожен свій м’яз, кожен вивернутий суглоб і сухожилля, кожну гематому і зламану кістку. Він бачив себе, як на різноколірній картинці з медичного атласу. Йому навіть здалося, що в руках катів його тіло не так боліло, як зараз, коли дбайливі долоні медсестри Маші акуратно підтримували його за лікті. І він здогадався, що підсвідомо його організм занижував больовий бар’єр, щоб не загинути від шоку, а тепер усі заглушки зірвано і нестерпні больові відчуття сповна ринули на нього. Здається, що Машині долоні, як громовідвід, забирають частину больових розрядів. Дякую вам, Машині долоні. Тепер, човгаючи коридором понівеченими ногами, Рем вирішив збагнути, як можна дістатися до своїх. Те, що лікар назвав його укром, багато що пояснювало.