Розділ «Рем як «Ремінгтон»»

— Тише, Машенька, тише, — зашепотів він. — Давай оставим этот спор. Я не поеду в Россию и не сяду на скамью подсудимых. Точка.

У палаті повисла мовчанка. Вони були самі. Його вирішили тримати окремо від інших пацієнтів, наче був він особливо цінною жертовною твариною. Але він твердо вирішив не йти на моральне заклання.

— Ты сделаешь? — перепитав він.

Знову пауза. Але Маша більше не плакала, а навпаки, стала суворою та зібраною.

— Тише. Дай подумать.

Рем дав ЇЙ подумати і почав про себе відлічувати секунди. Дійшов до шестисотої.

«Маша!» — почувся голос лікаря з-за дверей. Далекий і вимогливий. Вона прочинила двері й крикнула в коридор:

— Сейчас!

А потім перейшла на шепіт.

— Тебе не надо умирать. Я тебя вывезу отсюда.

— Куда? — з похмурою іронією спитав він.

— К своим, — вона сказала і тут же виправилася: — К твоим.

Він похитав головою. Кожен незначний рух завдавав йому болю.

— Они увидят, что меня нет, и порвут тебя на куски.

— Не порвут, — твердо мовила вона. — Не увидят.

Її план був дуже простим. Вона сказала, що в морзі досить багато незатребуваних тіл, одне з яких цілком можна видати за Рема. І особливих зусиль це їй не коштуватиме.

— Мне поможет главврач, — сказала вона.

Рем, згадавши лікаря, який називав його укропом, щиро засумнівався.

— Не волнуйся, — запевнила його Маша. — Есть способы давления на него.

Він не взявся уточнювати які, але подумав, що в них із лікарем, певно, застарілий рецидив роману. Довга історія. Або, навпаки, короткий офісний зв’язок.