Розділ «Верниволя»

— Здавайсь, нічого тобі не буде, тебе помилують.

Дем'ян, ще раз впевнившись у безвихідному положенні, витягнув і поклав пістолю біля себе, підніс автомата вгору і сказав:

— Так, я бачу, що для мене немає виходу, тож беріть мене!

В його напрямі підійшло з десяток поляків на цілком близеньку віддаль. Дем'ян, бачачи достатню віддаль, спустив автомата вниз і вистріляв по них усі набої з автомата, а опісля з пістолі. Чотирьох убив і трьох поранив. Останньою кулею з пістолі відібрав собі життя.

Його зброю, автомат і пістолю забрав большевицький полковник, як трофеї, а тіло його таки зараз повезли в сусіднє село і, скликавши людей, повісили на дереві, підклали вогонь і спалили.

Ми обидва з Пімстою довідалися про це все від дівчини, яка пасла корови під лісом. Військо відійшло вже в іншому напрямі.

У цей момент брат підняв автомата до своїх уст, поцілував і промовив:

— Дякую тобі, дорогий, що ти сьогодні не завів[117] мене, а був слухняний і врятував мені життя.

Так! Найкращий приятель і оборонець вояка-партизана це добра і певна зброя...

Під вечір я зібрав своїх хлопців і ми пішли поховати останки вояка-героя, що загинув у нерівному бою, до останнього набою б'ючись. Від його зброї згинуло семеро ляхів, бо і тих троє опісля померли в шпиталі. Та поховали ми не тіло, а попіл з його тіла, перемішаний з дорогою йому землею, бо варварський наїзник навіть для трупів не знає пощади.