Розділ 6 Кола по воді  — 2

«Укололи вовка гілкою від смереки».

 — Узагалі, якби брати Твоєї милості прийняли святе хрещення...

 — Дякуйте Лайошу, що цього не сталося...

«Аякже! Гадаєте, я не знаю, що ви в листах до Авіньйона[93] зображуєте поганами і русичів і поляків? Якщо Кейстут охреститься, заволаєте, що вдавано!»

І тієї ж митті прийшов біль.

Німець зачепив одне з найболючіших місць Любартових. Він увірував щиро, та думка, що Кейстут  — найліпший із братів, не просто брат і союзник  — друг!  — відмовляючись хреститися, прирікає себе на пекельні муки, була для Дмитра-Любарта нестерпна.

Вони сперечалися, Кейстут наводив приклад  — як вайділа зачарував угорців:

 — Не допомогло їм хрещення та молитви! На нашій землі наші боги сильніші за Білого Христа![94]

 — Та зрозумій, що, порушивши присягу, вони вчинили гріх, гадаю, вони взагалі продали душі дияволу, от Господь і покарав їх руками твого вайділи!

Далі розмова заходила у глухий кут...

Якби братам хтось сказав, що кожен із них вірує в те, у що хоче вірити, позаяк не може князь бути іншої віри, аніж його народ, а роздвоєності не сприймали їхні душі,  — почувши таке, обидва щиро образилися б...

 — Я радий повідомити Твоїй милості, що ми знайшли майстрів кам'яного будівництва, що вміють будувати підйомні мости. На жаль, вони тепер зв'язані угодами, але восени прибудуть.

«Якщо я протримаюсь до осені».

 — Передайте братові Дітриху та... іншим братам мою щиру, безмежну вдячність. І ще... У війську Лайоша, яке облягло Белз, є лицарі ордену Святого Йоана.

 — Я щось чув про це.

«Мабуть, по дорозі до нас зустрівся з купцями, які поверталися з Угорщини, а серед них  — орденські шпигуни».

 — Господь колись розвів вас і їх по різних землях. Вам  — Східне Помор'я, їм  — Родос[95].

 — У той самий рік, що є очевидним Божим знаменням.

«Це ще розібратися треба, хто вам допоміг,  — Господь чи Інший».

 — Колись саме цей орден звів на престол Карла-Роберта.