Розділ 6 Кола по воді  — 2

Зрадник панікував. Йому було однаково небезпечно як повідомити про нові Дроздові приготування, так і не повідомити. Попередити можна було лише одним шляхом. Шляхом, уже раз використаним: послати вночі кілька стріл із записками. Кілька, бо стріла може щезнути в кучугурі, на неї можуть не зважити тощо.

Але тепер на стіні вночі не проштовхнутися, усі стежать один за одним.

Не попередити  — його можуть стратити після падіння Белза. Бо нові Дроздові задумки коштуватимуть життя великій кількості поляків з угорцями  — чому не попередив?

Що ж робити?

Ярош і Ганна залишилися сам на сам  — уперше з того часу, як сталося оте саме.

Хлопець, як і раніше, чергував на стіні вдень  — вночі не ставили, шмаркатий ще.

Але сьогодні Волчко та інші всі пішли на стіни, і вони залишилися удвох  — і все якось загусло, навіть повітря, здавалося, перетворилося на щось пружне. Вони мовчки постелили собі на протилежних лавках, до півночі лежали, не сплячи, а потім одночасно встали й зустрілися на півдорозі.

Усе мовчки.

І як батькові у вічі дивитися? А, водночас, як жити без неї?!

Посольство Офанасія рухалося степом, намагаючись обходити людей. Колишній улус Ногая трохи змістився порівняно з часами легендарного напівхана. Найзахідніші землі були передані іншим темникам і частково втрачені. Тепер ядро цих земель складало Південно-Західне Поділля.

Утім, нині й ці землі значно спустіли.

Боярин похмурнів із кожним поселенням  — десь залишалося із третину населення, а де й ще менше.

Тумен  — це володіння, яке мусить виставити не менш як десять тисяч у похід. Не менше. Колись Ногай, користуючись тим, що його землі багаті, виставляв значно більше. А ще ж якісь загони залишалися на своїй території.

Чума та кілька голодних років серйозно спустошили Поділля. Тепер темнику Кулпі дай Бог зібрати хоч десять тисяч.

 — Чи погодиться темник?  — чи то боярина, чи то сам себе запитав княжий шпег.

 — Як Бог дасть...

 — Я молюся,  — прогудів отець Тит.

Молилися всі.

А тим часом у польському таборі Божирар дійсно виявився цікавим співбесідником.

Кроат, на відміну від інших, навіть не пропонував князеві піддатися королям  — судячи з усього, він дістав на це дозвіл. Натомість розмовляв лише про свою батьківщину, а князь уважно слухав: і згодитися колись може, та й узагалі цікаво. Він, до речі, не знав, що частина кроатських земель об'єднана в королівство, яке хоча й визнає своїм королем кожного з королів Угорщини, проте має чималі права, а службу сини його зобов'язані нести лише на своїй землі. При цьому значна частина кроатів живе за межами цього королівства, однак можуть просити в нього захисту.