Розділ 6 Кола по воді  — 2

Нечутними тінями щезали боснійці в глибині лісу.

Усередині наступного дня до решток боснійців підійшла бандерія Мушата, послана з'ясувати ситуацію. Прибулі побачили чіткі сліди, якими, здавалося, можна йти до самого табору.

 — До темряви ми їх не наздоженемо, а ночувати в цьому лісі небезпечно...  — пояснив боснійцеві волох.

Той погодився.

Князь Любарт уважно зміряв поглядом людину, яку ввели до його кімнати у вежі (дерев'яною була вежа, не встиг він побудувати кам'яної в Лучеську). Високий, хоча й некрасивий, із удавано дурнуватим обличчям.

 — Я можу говорити лише віч-на-віч. Зв'яжіть мене, закуйте в кайдани, прикуйте до стіни, але залиште сам на сам із князем, — невідомий говорив спокійно, хоча, за нормами лицарської моралі, припущення, що князь може боятися,  — смертельна образа.

Проте невідомий знав, що зараз Любарт і не подумає ображатися.

 — А якщо ти чари наведеш?

У чари вірили геть усі, хоча  — на відміну від наступних століть — ніхто не приписував чарам непереборної сили, вважалося, що справжньому вірному вони не страшні. Далі, щоправда, починалися розбіжності: кожна церква вважала, що магію поборюють саме її молитви. Тож присутність у кімнаті ієромонаха була дуже логічна. А те, що цей чернець ще три роки тому був професійним воїном, одного разу перехопивши ворожу руку і стисши її у своїй руці так, що кістки зламалися, то це  — додаток.

 — Цей святий отець  — мій духовник. Кажи сміливо...

Князь не став уточнювати, що він ніколи б не довірився ченцю, який міг би язиком плескати,  — це ясно й так.

 — Брат Дітрих шле тобі, Твоя милість, вітання й запевняє у своїй приязні.

Князь так і не зміг знайти відповідь на найважливіше питання. Що брат Дітрих представляє потужне угруповання в Ордені, це було очевидно. Проте чи входить до цього угруповання гросмейстер? (Який, до речі, нещодавно змінився.)

 — Черговим проявом нашої приязні є виклик на герць, надісланий нашим гостем, лордом Дербі, Казимирові. Ми просимо не зважати на формальний привід до цього виклику... Ми розуміємо, що наша війна з братами Твоєї милості тобі неприємна, але... Сам факт, що всього лише граф шле виклик Казимирові, свідчить про те, що лицарський світ не визнає його королем.

Ну, так, викликати на герць можна було тільки рівного. Виклик на дуель нижчим широко застосовувався як агітаційний захід, який мав підкреслити невизнання титулу того, кому надіслали рукавичку.

У цього виклику був ще один адресат. У період боротьби за об'єднання Польщі два чеські монархи коронувалися польською короною. Лише кілька років тому король Ян за великий викуп зрікся претензій на Польщу, визнавши польським королем Казимира.

Проте Ян загинув, а його син, Карл, став королем не лише Чехії, а й Німеччини та фактично імператором  — хоча імператорською короною ще не був коронований.

Проголошуючи  — через виклик  — невизнання Казимира королем, Англія й Орден намагалися зацікавити Карла польською короною.

Любарт, певна річ, нічого не мав проти  — але навряд Карл спокуситься. Навряд.

 — Оскільки ж Казимир відмовиться, то буде знеславлений як боягуз.