Розділ 4 Кола по воді

Карл, герцог Дураццо, кузен їх обох та чоловік її сестри (яку він, до речі, викрав і зґвалтував!), потрапив до Лайошевих лап, і був страчений. Відверто кажучи, не без їхньої згоди...

(Думаючи так, Джованна не могла знати, що через тридцять років і два місяці онук Карла вб'є її саму, щоби ще через шість років і собі загинути від рук змовників[57].)

 — І Людовикові,  — чоловік королеви ніяково всміхнувся: мовляв, що ж поробиш, як я також Людовик,  — буде наказано вивести війська під страхом відлучення від церкви.

Це може подіяти. Власне, угорець плював на Бога, проте відлученого свої ж розірвуть.

 — Утім, буде оголошено, що ти ненавиділа... Андрія... через сатанинську ману.

 — Вони переконували нас,  — підхопив фаворит, про якого казали, що він плебей у Флоренції й аристократ у Неаполі,  — що так буде ліпше для тебе, бо для жінки ненавидіти чоловіка  — гріх. А так — сатана винний!

Гріх? Що можуть знати чоловіки про те, що коїться в душі жінки, коли на неї навалюється й у неї входить не людина, а якийсь скот? А Андрій був скотом!

 — Ні, це не так просто,  — хижо посміхнулася королева.  — Його святість пан наш Папа хоче тримати нас на гачку. Будь-якої миті скажуть, що цю ману начаклував ти! Або ти! Або ви обидва! Знають, що я не захочу втратити вас!

 — Що поробиш, усе ж таки...

 — Усе-таки вбивство?  — голос королеви був страшний.  — А мій син? Мій син, дитя безневинне? Хтось вірить, що він сам собою помер? Дитя!!! Моє дитя! Чоловік ваш Папа! Чоловік!  — останнє слово пролунало, як лайка.  — Була б на землі, крім намісника Божого, намісниця Його Матері  — вона зрозуміла б мене!

 — Це єресь, Джованно!  — голос флорентійця тремтів.

Жінка стисла зуби, щоби не закричати. Тиша була якась недобра. Зрештою, її порушила королева.

 — Що ще?

 — Лайош із військами рушив на Русь.

 — Щоб його там розбили!  — від усього серця побажала Джованна.

Марамурешті.

Слуга  — його звали Штефан  — упіймав воєводу біля загону з кіньми. Треба було самому переконатися, що коней для дарунків відібрали правильних, а це нелегка наука. Штефан зігнувся в поклоні, і воєвода все зрозумів  — прилетів голуб.

Воєвода відійшов убік, коли проходив повз Штефана, пергаментна стрічка непомітно перейшла з однієї руки до другої.

Богдан пройшов у палац, прочитав повідомлення, спалив його. Отже, поки його, Богдана, бандерія бере участь у поході на Белз, родич і попередник, Драгош, послав із Молдови аж кілька бандерій  — у степ. Ризикує, але, мабуть, у нього прямий наказ короля.

Ще й року не минуло, як родич сидів тут, у Марамуреші. У цьому самому палаці, більш схожому на простий будинок (Богдан із військами Лайоша побував у Далмації, отож певне уявлення про палаци мав  — там подекуди збереглися палаци римських намісників).