Розділ 4 Кола по воді

 — І ще ти хрестив мого небожа Феогноста.

Боярин здригнувся, як від удару. І, перехопивши погляд лжеторговця, скерований на боярську дружину, наказав:

 — Ану перетрусіть усе село знизу до верху! На всіх убитих подивіться, чим саме вбиті! Якщо стрілами  — усі стріли, геть до одної, принести мені! Я тут почекаю!

І лише як усі вершники в'їхали в село, перепитав:

 — А кого ж тоді ти хрестив?

 — Ох! Феодора й Романа, Настю і Степаніду та ще волоха Тудора і грекиню Анну.

 — А мені одного разу довелося навіть двох Пантелеймонів хрестити... В один день!

 — Тільки двох? А я трьох Степанів!

Пароль і відгук збіглися.

 — Як ти вцілів? Зимою це важко. По слідах знайшли б.

Вивідувач зрозумів, що боярин не довіряє йому до кінця.

Розстебнув шубу й витяг бронзову пластину із зображенням сокола. Ця штука  — називалася вона ґереґа[61],  — залежно від матеріалу й зображення, показувала ранг її носія. Сокіл означав гінця, бронза  — що це гонець місцевого правителя (золото вказало б на хана, срібло  — на царевича). Щось підказало боярину, що ґереґа несправжня.

 — А якби зрозуміли, що підробка?

 — У найліпшому разі був би на палі.

Саме це в більшості випадків утримувало від підроблення цього металевого документа. Якщо будь-хто з татар дізнається, що ґереґу сфальшовано, то страта, яку вигадають для винного, вжахне самого сатану.

Лише остаточно переконавшись, що перед ним  — свій, боярин перейшов до справи:

 — Це точно угорці?

 — Угорські половці. Бічна охорона. Їхнє завдання  — щоби ніхто не втік, бо угорці з половцями йдуть на допомогу татарам.

 — На допомогу? Проти кого?

 — Сам не збагну. У Брацлаві... ну так татари Переславль калічать, наші туди ж... Тільки те й дізнався у Брацлаві, що проти царя Чані-бека[62] повстав на сході якийсь Оурдак.