Розділ 9 Спроба помсти

 — І таке могло бути. Могло. Молодий ти, хлопче. Із таким язиком можеш і не постаріти.

Отаман повернув коня, а наступної миті Ярош урізався обличчям у м'який талий сніг  — батько дав потиличника. Важка в старого рука...

 — А оце раніше треба було робити,  — отаман і не обертаючись усе зрозумів, та й що тут не розуміти?

Проїхав кілька кроків і несподівано  — мабуть, що й для себе несподівано,  — озирнувся-таки.

 — Якщо доведе тебе язик до біди, та встигнеш утекти,  — давай до нас. У нас за довгий язик, якщо він без зла довгий, не страчують. Хіба що відшмагають.

Старий Єлизар картав себе за нестриманість. Учити єдиного сина гарних манер було вже пізно. Назад вони точно не повернуться. Учинити замах на короля та ще й порятуватися? Ось чого точно не буває, то це такого. Про подібне й у казках не кажуть.

Тумен Кулпи йшов слідами угорців, захоплюючи в полон тих, хто відстав.

Лайош та його воєводи скреготіли зубами: власне, вони могли спробувати дати Кулпі відкритий бій із непоганими шансами на перемогу, але, якби все ж зазнали поразки, не порятувався б ніхто,  — жодних ілюзій щодо ставлення селян Галичини до нової влади в Лайоша не було, а що таке удар плебейською палицею, він тепер знав із власного досвіду.

...Боярин Офанасій прочитав грамоту, де, певна річ, не було й натяку на царевбивство,  — і все зрозумів, бо не вчора народився. І не відучора займався політикою. Майнула невиразна думка, яку через сторіччя висловили б двома словами  — «зірвати операцію».

Старий дипломат ліпше за воїна Дрозда розумів, що навіть якщо цій трійці поталанить, то передбачити наслідки дуже важко  — і Стефан може виявитися ще небезпечнішим за Людовика, і невідомо, як учинять інші монархи. Можуть і використати вбивство угорця як привід.

Дійсно, добре було б, якби і Лайош загинув, і в Угорщині міжусобиця почалася, і щоб інші королі згадали, що в них є права на престол угорський  — а в кого їх немає?  — усі князі-герцоги-королі родичі між собою...

Добре, але навряд чи так буде.

Але...

А якщо все ж удасться?

Навіть за найгіршого розвитку подій ані літнього, ані зимового походу цього року вже не буде. (Рік починався з першого березня, і оскільки йшов уже квітень[134], то події наступної зими для боярина були вже цим роком.) Тому, навіть якщо Стефан не зустріне ніякого опору... Ну не може ж він сам заздалегідь знати, що все пройде добре... Треба буде й переговори вести, і державу опанувати... то рік перепочинку буде. А раз так, то варто спробувати...

Наказавши Єлизарові не покидати його намету, боярин відправився до Кулпи.

Кулпа прийняв посла негайно  — вочевидь, самому було цікаво, із чим прибули посланці.

Тягнути час не було коли, тому боярин удався до неприпустимої в дипломатії речі  — заговорив майже відверто:

 — Я не знаю, що робити. Той, хто послав цих людей, бажав, аби вони були в передовому полку та щоб їм дозволили вночі пробратися в табір угорців.

Кулпа замислився. Помисел, що йдеться про зв'язкових, які мають зустрітися з кимсь у таборі, він відкинув одразу  — не так подібні справи робляться. Отже, залишалося одне.