TextBook Нарешті в сінях почулися кроки і на порозі з'явилася тітка Миланка. Очі в неї були заплакані. З-за материнського плеча визирало обличчя Росанки. Але, на відміну від материного, воно було чомусь усміхнене.
— Це правда? — запитала тітка Миланка.
— Що? — не зрозумів Вітько.
— Росанка твердить, ніби ти нашого кореня. Це правда?
— Ну звідкіля йому про це знати, мамцю? — озвалася Росанка. — Проте самі подумайте: він живе на нашій землі, так? І розмовляє по-нашому. І місце своєї хати упізнав. То чи не може бути так, що він наш далекий-далекий родич? Бачиш — у нього й очі такі, як у Мирка. І ніс.
Тітка Миланка кволо всміхнулася.
— А обличчя кругліше, — нагадала вона.
— Ну то й що? — вперто обстоювала своє Росанка. — Хіба я точнісінько така, як і ви? Але кожен скаже, що я схожа на вас.
— Ну гаразд, гаразд, — згодилася врешті тітка Миланка і погладила Вітька по голові. — Шкода, що ти не Мирко. Мабуть, я вже ніколи його...
— Мамцю! — зупинила її Росанка.
— Постривай... — тітка Миланка витерла очі і повела далі: — Так, не Миронко ти нам. Проте й не чужий. Тож будеш за Миронка. Станеш мені сином, коли вже так склалося. А Росанці — братом.
— Мирком, — підказала Росанка.
Отак і став Вітько Мирком. Отак і почав жити у Римові.
А що йому лишалося робити?
Блискавка в голові
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У тітки Миланки“ на сторінці 3. Приємного читання.