— Мирку? Як ти сюди?..
— Мене Велес тут заховав, — пояснив Вітько.
— Щось трапилося?
— Еге ж. За мною погналися на човні троє половецьких вивідників. А ще двоє лишилися на березі...
У цю мить з того боку, куди подався дідько болотяний, пролунав розпачливий крик. Згодом — ще один. Дід Овсій прислухався.
— Скидається на те, що немає вже тих двох, — сказав він. Тоді вибрався на поміст і зажадав:
— А тепер розповідай, як ти тут опинився!
Дід Овсій слухав уважно. Час від часу очі його люто зблискували.
— Ну, Оверко! — похитав він головою, коли Вітько розповів про їхню зустріч. — Сам же колись постраждав від половців... А ось і Велес вертається.
Дідько болотяний зостався в отворі, бо місця в бобровій хатці йому вже не лишалося. Він про щось збуджено бурмотів, розмахував руками і бив себе в груди.
Вітько вловлював у тому бурмотінні окремі звуки, та все ж не зміг здогадатися, що хоче сказати Велес.
Проте дід Овсій одразу збагнув, у чому річ.
— Терпи, Велесе, — сказав він і тяжко зітхнув. — Така твоя доля. Ти ж дідько болотяний.
Помітивши Вітьків погляд, пояснив:
— Горошинські жінки кричать, ніби то Велес заманив у болото тих п'ятьох. І порішив діда Печеніга.
— Печеніга? — здивувався Вітько.
— Так.
— Бу-у... ба-а... н-ні! — бубонів дідько болотяний. І по його спотвореному обличчю текли сльози.
Обвести навкруг пальця
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Боброва хата“ на сторінці 5. Приємного читання.