TextBook Олешко недовірливо глипнув на Вітька.
— Назавжди?
— Назавжди.
— Ну, Мирку! — тільки й спромігся сказати Олешко. А за мить поцікавився: — А що я з ним робитиму?
— Ну, що завгодно... Взагалі цей ліхтарик для того, щоб освітлювати вночі дорогу перед собою.
— О, це те, що нам треба! Ану, спробую...
Яскравий сніп світла вперся в темну очеретяну стіну. Потому гайнув у піднебесся.
— Ого! — вихопилося в Олешка. — Справжнє тобі Змієве око!
Захоркали й злякано затанцювали коні. Звіддалік долетів стривожений голос Муровця:
— Гей, Олешку! Що ти робиш?
— Дорогу освітлюю, дядьку Ільку! Дивіться! Куди тому Змієвому оку!
Промінь світла вихоплював з темряви чагарники, траву під ногами... Зненацька зупинився на обличчі Муровця. Той поспіхом затулив долонею очі й сердито гримнув:
— Та зроби щось йому, аби не сліпило! Нічого не бачу.
— От же ж бісів син свого батька! — подав голос і дід Овсій. — Геть коней схарапудив!
— Нічого не схарапудив, — заперечив Олешко і спрямував промінь на дорогу. — Їм же зручніше буде. Бачите, як видно?
І тут від Римова долинув квапливий передзвін. Олешко застиг.
— Що це? — запитав він. — Ніби на Городищі у било б'ють.
— Та зроби щось з тим світлом! — розлютився Муровець.
— Аби я знав, як це робиться, — знічено відказав Олешко. — Мирку, як його загасити, га?
Мирко натис на кнопку і довкола знову запала темрява. І в тій темряві чути було віддалені удари по металу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змій під Римовим“ на сторінці 3. Приємного читання.