Розділ чотирнадцятий Російська школа влучної стрільби

— Слухай уважно. Кажу один раз, повторювати не буду…

Старшина говорив чітко, ставив кримінальному королю задачу так, як, напевне, наказував стрільцям, і потім відпустив, ледь утримавшись від прощального копняка. Кошовому зовсім було не шкода остаточно рвати давні зв’язки. Він навіть отримав задоволення від реваншу за зраду, допущену Тимою зовсім недавно. Єдине майнуло: мабуть, доведеться надалі ходити вулицями обережно, озираючись і зайвий раз не підставляючи спину незнайомцям. Відтак прогнав дурні думки: Тима надто добре знає його, аби розуміти — краще розійтися й не чіпати один одного, бо Кошовий для нього безпечний.

Хоча б з огляду на стару пам’ять.

Арсенич теж пішов геть майже відразу, вже не затримуючись. На нього чекали у Пресовій квартирі, примостили там. Запланував ввечері ще кілька зустрічей, користаючись нагодою побути у Львові. Привід законний: візити до військової поліції — поважна причина, справи треба владнати.

Повернувшись нарешті додому, Клим очікувано не застав там Магди. Але вона заходила, бо бракувало особистих речей. Записки не лишила, і в першому пориві Кошовому закортіло шукати її — не інакше як у шпиталі. Вже навіть прочинив вхідні двері, та враз відчув — навалила втома, нинішній день виявився важчим за недавні. Магда у Львові, з’ясування стосунків чи бодай пояснень не уникнути, і навіть якщо захоче кудись перебратися, тимчасово чи зовсім, за своїми валізами прийде сама чи когось пришле.

Тут або перебіситься — або лише збільшить раптово виниклу між ними тріщину.

З цією думкою Клим випив наливки, викурив саморобну цигарку, дивлячись крізь вікно в ніч.

Подумав, випив ще.

І заснув.

В одязі. На канапі в залі, накрившись пледом із шотландки.