Розділ «Частина третя»

Але триста запорожців, відібраних гетьманом для охорони короля, блискуче – якщо такий епітет підходить до ситуації, – виконали своє завдання й допровадили Його Величність до турецьких володінь. Король був зворушений і часто дорогою бурмотів:

– О Мазепа!.. Я цього не забуду!..

І тільки опинившись у турецьких володіннях, Його Величність нарешті почав приходити до тями. Але ще довго йому вчувалося хропіння коней російської кінноти, що переслідувала втікачів… Тож недарма король злякано хрипів: «Швидше, швидше!.. Краще смерть у турків, як полон у московитів!»

Втрати на маршруті Нові Санжари – Бендери були надто великими.

Неймовірно великими. Навіть через Дніпро вдалось переправитись не всім – не вистачило підручних засобів для такої армади втікачів. Всі човни, пороми й байдаки за наказом царських генералів були знищені в прибережних селах. Чимало козаків, не знайшовши аніяких підручних засобів для переправи, кинулись долати Дніпро плавом. Більшість були поранені, виснажені, а течія була потужна, до всього ж розгулявся вітер, і вони всі пішли на дно – човнів вистачило лише для переправи короля та його наближених і козаків, які охороняли з Мазепою Його Величність… Тільки одиниці зуміли вплав дістатися на той берег Дніпра, того Дніпра, про який через століття захоплено писатиме класик, що, мовляв, «редкая» птиця може долетіти до його середини…

Тих козаків, кого брали в полон, за наказом Петра І жорстоко карали: одних колесували, інших перевдягали в шведські мундири і заколювали їх штиками. (А штик у росіян – завжди молодець!) Сотні козаків закували в залізо і відправили в різні місця на каторгу до Сибіру. А близько 15 тисяч козаків-«мазепинців» переховувалися в лісах і хащах од гніву царя, але голод, страх та тяжкі фізичні випробування змусили їх «покаятись» перед царем. Петро I тих, що добровільно здалися, велів позбавити козацького звання і, перетворивши їх на залежних селян, розселити по різних селах. Кожного десятого з січовиків, які виступали на боці Мазепи, було страчено, а решту відправили до Сибіру на каторжні роботи. Але більшість «мазепинців» були покарані люто: їх «посадили» на кіл, «на страх иным изменникам».

Лорд Байрон (Байрон Джордж-Ноел-Гордон), славетний англійський поет, класик світової літератури, представник революційного романтизму у 1818 році писатиме в поемі «Мазепа» (не без співчуття до шведів і не без жалю, що вони програли – тема боротьби соціальних та національних утисків, як і розвінчання реакційних урядів та загарбницьких воєн, була його темою):

В жахливий день біля Полтави

Від шведів щастя утекло,

Навкруг порубане, криваве,

Все військо Карлове лягло.

Військова міць, воєнна слава

Така ж, як ми, її раби,

Майнула до царя, лукава,

І врятувався мур Москви.

Шведи втратили 9236 чоловік убитими і понад 18 тисяч полоненими. Втрати російської армії – 1345 убитими і 3290 поранених.

Карл XII і «зрадник» (в радянській історіографії неодмінно з таким клеймом) гетьман Мазепа з невеликим загоном переправились через Дніпро і подалися в турецькі володіння.

А втім, яка різниця, у чиї володіння втікати – чужі володіння вони за будь-яких умов залишаються чужими. Королю було все одно, куди з України втікати, не чуючи ніг, – Україна, яку він залишав, була йому – чужа-чужаниця [19].

А ось Мазепа втікав з рідної України, за чию волю він боровся і…

Боровся і не виборов – навіть свою волю втратив.