Розділ «Частина третя»

– А доля Карла яка?

– Така ж, як і в тебе. Тільки він у край свій повернеться – на одміну від тебе. Та лиш для того, щоби смерть свою зустріти.

– Все ти знаєш, лиха віщунко, все відаєш.

– Така моя доле, добрий чоловіче.

– Ось про твою долю й хочу тебе запитати. Коли ти знаєш, що з ким буде-лучиться, то що тебе сьогодні-завтра-позавтра чекає – відаєш?

– Атож, – зітхнула стара. – Доля моя земна тутечки урветься. Не сьогодні-завтра.

– І ти, паньматко, знаючи про це, не тікаєш світ за очі?

– Я вже тобі казала: від долі своєї не втечеш. Що кому написано на роду, те й збудеться. Так і зо мною: у сінях дому є той, хто незабаром зітне мені голову.

Не знати чому, але гетьман їй повірив. Ба йому навіть стало шкода пророчицю.

– Може, тебе під охорону взяти?

– Від смерті охорони ще не придумали.

– Гм… А ти не заходь у ті сіни, де тебе лихо чекає.

– Але тоді смерті моєї не буде. Бодай сьогодні. А вона мусить бути, бо така моя доля-доленька. Тож мушу зайти в сіни того дому. Інакше у світі буде безлад. Як кожен робитиме те, що йому заманеться, а не те, що йому на роду написано…

Саме так і станеться, як сама собі навіщувала пророчиця, дивна баба, яка невідь-де тоді взялася: коли вона зайде в один дім, у сінях якийсь божевільний, кинувшись на неї з мечем, зітне їй голову…

Однією з причин поразки Карла XII й Мазепи під Полтавою, як вважає Даніел Крман, були, попри все, ще й недобрі… сили природи.

У чому це виявилось?

Та хоча б у тому, що «між Біликами й Кобеляками [16] ми бачили зловісні зграї вороння, яке наганяло жах і смуток».

А неподалік Нових Санжар відступаючим надто дозоляли… мухи. От же капосні комахи!

Як відомо, мухи – коротковусі двокрилі – підряд комах ряду двокрилих. До мух належать: мухи справжні, оводи, ґедзеві, кровоссальні, злакові мушки, тахіни, м’ясні мухи та інші. Які саме переслідували шведів – важко сказати, але вочевидь мухи справжні. Чи – кімнатні. Ось як розповідає про ту негадану напасть Даніел Крман:

«Бог послав таку силу мух, що літали роями. Вони, мов військо, заморили всі хати й двори, що були переповнені дохлятиною. Ними був повний і табір. Коли я відвідав свою стару хату в Хведірках, побачив густо покриті мухами стіни, стелю, піч, посуд і навіть всю підлогу. На довжину одного пальця ледве чи побачив би вільне місце. Немічні мешканці проти засилля мух захищались покривалами. Посеред хати можна було бачити кілька роїв мух, що висіли від стелі до підлоги, тримаючись купи, мов бджоли. Хто входив до хати, мусив пробиватися через рої мух, хоч і так вони його наскрізь прикривали. Ледве хто відкривав уста, треба було йому від них відмахуватися. Квартируючи в якомусь домі, я акуратно затуляв усі щілини, брав липові гілки, яких там чимало, і ними відганяв мух, але й цього було замало. Деколи ми пробували їсти надворі під деревами, але й там доскіпливі мухи насідали на тарелі, горшки і навіть наші уста. Вони сідали на краї мисок, на ложки, влітали до напіввідкритих ротів.