Розділ «Частина третя»

Втікав з України, що була, по суті, під владою чужого царя, втікав, не знаючи куди. Просто в світ широкий. Гнітила думка, що він залишає рідну Україну, матку рідну свою, як писав в одному з віршів, залишає, знаючи, що поза Україною у світі білому – а він, кажуть, безмежний – іншої України – рідної – немає і ніколи не буде. Шведам легше – у них є рідна Швеція, куди вони, вцілілі, хоч і м’яті-перем’яті, а таки повернуться. А Мазепу таке щастя попереду не чекало, попереду була чужа-чужаниця. І що творилося на душі в старого гетьмана – краще й не згадувати. Кінець світу білого, виявляється, є. Саме тоді в цьому переконався Іван Мазепа, збіглий гетьман, і той кінець світу був у його душі.

А там, у краю, що він його залишав, лютував чужий цар.

Про метод «випаленої землі», що залишали після себе московити, свідчить швед Христофор Гассман:

«На 40 миль майже всі села були спалені, всі їстівні припаси і фураж зіпсовані, так що ми не знайшли там нічого, крім голої пустелі і лісових просторів, у яких загинула велика кількість людей і нелічена кількість коней та іншого скота… Ми перебували в спустошеній країні».

Цар Петро господарював як у себе вдома, бо тепер Україна вже цілком і повністю провінція в його царстві. І він радий, що так сталося. Лютує лише тому, що не зумів спіймати гетьмана і відвести душу свою… Але він все робитиме, аби бодай і в чужих краях спіймати, виловити збіглого гетьмана і привезти його і потім довго і з насолодою підбирати йому тортури.

З історичних джерел:

«Коли Петро I дізнався про втечу Мазепи до Карла ХII, він впав у скажену лють. Після Полтавської битви Меншиков отримав найсуворіший наказ: догнати і схопити зрадника, але виконати його не зумів – Карл XII і Мазепа встигли втекти до Туреччини.

Бажання стратити зрадника було таким великим, що всупереч своїй звичній скаредності Петро І пропонував турецькому муфтію 300 тисяч талерів, якщо той переконає султана видати йому втікача, але турки відмовилися те зробити».

Навіть за 300 тисяч талерів – колосальної на той час суми! І турки нею не спокусилися – честь їм і хвала!

Проте в Оттоманській Порті все могло круто змінитися в будь-який день, як за помахом чарівної палички. Це гетьман знав, а тому був насторожі. Золоті червінці, та ще коли їх добра торба, завжди можуть узяти верх.

Але турки залишилися вірними заповітові свого Корану – не видавати втікачів, які шукають у них охорони та захисту, тож не видали гетьмана України на люту розправу жорстокого царя, який часто в гніві своєму незагнузданому втрачав людську подобу.

А тим часом гетьмана-втікача відразу ж, як він прибув, з королівськими почестями прийняв турецький генерал-губернатор, він і повідомив про рішення султана не видавати скаженому цареві втікачів, ще й до всього ж наказав ставитися до гетьмана з великим пошанівком, як до монарха, який бореться за волю і незалежність свого народу і краю свого. А що він програв… Від поразок ніхто не застрахований. Сьогодні програв, завтра виграє, і буде у світі справедливість – слава Аллаху!

Отож король і гетьман та інші українські діячі 17 липня перетнули біля Очакова турецький кордон. Зрештою, дісталися сторожового турецького поста. Погоні не було. Тільки в Бендерах стало відомо, що Петро І неодноразово просив турецькі власті видати йому Мазепу (на короля не зазіхав), але отримав відмову [20].

Безрогі корови Джорджа Оруелла

…І залишалося до волі ще 282 роки.

Загалом – 102 930 днів. І ночей теж.

І їх треба було якось пережити в неволі – СТО ДВІ ТИСЯЧІ ДЕВ’ЯТСОТ ТРИДЦЯТЬ ДНІВ І НОЧЕЙ!

(А загалом, починаючи з «вікопомного» 1654 року, коли Богдан Хмельницький необачно «возз’єднав» Україну з Росією, Україна пробула в неволі аж цілих 337 років!)

Пережити аж до 1991 року, коли виникне на карті світу незалежна Україна і ніякі сусідні царі-імператори вже над нею не будуть владні.

А вона – незалежна Україна – могла б виникнути ще у 1709 році, коли б…