Розділ «Сказання третє. …Сумує, журиться, – ой лишенько, біда – одна Рогнеда молода»

Мокоша була й богинею жіночого господарства, допомагала прясти (сама при цьому залишаючись невидимою), її вважали ще й покровителькою пологів.

Велес чи Волос – був скотським богом. В літописах зазначається, що князі зі своєю дружиною присягали Перунові й Велесу, «по закону руському… клялись своїм оружжям і Перуном – богом їхнім, і Волосом, богом скоту».

Статуя Волоса стояла у Києві на Подолі, на березі річки Почайни. Оскільки в ті часи головним багатством вважалася худоба, то Волоса також уважали богом багатства.

Серед головних богів Русі, хоч і не виставлених Володимиром «за двором теремним», були Ладо, Купало і Коляда. Ладо був богом веселощів, благополуччя і шлюбу. Всі, хто шлюбувався, приносили йому жертви. Про Ладо співається у весільних піснях, від Ладо залежало щастя сім’ї, народження дітей. Одночасно він – бог весни і кохання. Його жінкою була Лада – богиня материнства. Вона з’являлася в образі красуні-жінки, що прикрашена квітами й колосками, променями сонця…

3

«И сходились на эти игрища, на пляски и на всякие бесовские песни…»

Це із «Повісті врем’яних літ».

Із пізніших записів:

«Горе городу тому, в котором князь юн, люблящий пить вино с гуслями вместе с молодыми советниками».

Княжі бенкети з найдавніших часів на Русі супроводжувалися музикою.

Та й не тільки в князів. У слов’ян-язичників свята на честь богів супроводжувалися різними іграми, процесіями, танцями під пісні та музику, іноді з ряженими. Музика (гудьба), танці, пісні бісівські (так їх пізніше йменуватиме церква), язичницькі грища та «жертви ідольські» були повсюди, де, зібравшись, веселилися слов’яни. Музика і танці були звичною розвагою і при дворах київських князів. Феодосій у своєму «Житії» розповідає, як, прийшовши якось у палати до Святослава, побачив, що перед ним грало багато музикантів: «Одни бренчали на гуслях, другие гремели в органы, а иные свистели в замры, и так все играли и веселились, как это в обычае у князей». Загледівши незадоволення блаженного, князь велів музикам припинити гру і звідтоді як з’являвся блаженний, князь наказував музикам припиняти гру…

Слов’яни були веселим народом, любили розваги, бенкети. Церква була певна: веселість слов’ян – то від диявола, саме диявол «вводить слов’ян в оману», «всякими хитростями отвращая нас от бога, трубами и скоморохами, гуслями и русалиями. Видим ведь игрища утоптанные, такими толпами людей на них, что они давят друг друга, являя зрелище бесом задуманного действа».

Чимало князівських грищ та забавок відображено на фресках Софійського собору в Києві. На одній фресці – танцівники і музики, акробати і ряжені, на інших – поєдинок людини з ряженим звіром, свято Коляди, кінні змагання… Скоморохи підтримували – підігрівали – любов русичів до ігор і танців, і на тих дійствах скоморохи були головними учасниками і виконавцями пісень і танців. А знамениті бенкети Володимира Святославича!

О, таких бенкетів, як бенкети у великого князя Київського Володимира Святославича, на яких скоморохи були чи не тлумами, Русь ще не знала. І дарма, що скоморохів – це після хрещення Русі – церква називатиме слугами диявола, грища – бісівськими, а їхні дії невгодними Богу, хреститель Русі незмінно, як водилося ще за старої віри, за язичництва, запрошував до себе на бенкети скоморохів. У всі часи грища були невід’ємною складовою богослужіння язичників. Їх починали після жертвоприношення. І ті грища завжди вели скоморохи – до них Володимир Святославич звик ще за дитинства, за свого попереднього життя, коли ще не знав нового бога Ісуса Христа, як прозвали його ромеї…

Церква – ще молода тоді й не така сильна, якою вона стане пізніше – ганила не лише скоморохів, але й суворо переслідувала трапези та «пиры» («пиршества»), бо вони були, на думку святих отців, пов’язаними з язичництвом і старою вірою русичів. Писатиме згодом дослідник: «Почти каждое моление, каждая жертва, каждое отправление того или другого праздника или просто обряда – все это было сопряжено с пиршеством… Принесение обильной жертвы и самая возможность совершать великое моление составляет главную надежду и центральную религиозную заботу человека.

«Древняя бытовая трапеза – это важный элемент языческого богослужения. Отзвуком таких языческих трапез остались пиры князя Владимира, который, невзирая на принятие христианства, продолжал устраивать их на своем дворе в Киеве. «Каждое воскресенье, – говорит летописец, – решил он (Владимир. – Б. Я.) на дворе своем в гриднице устраивать пир, чтобы приходить туда боярам, и гридям, и соцким, и десяцким, и лучшим мужам, – и при князе и без князя. Бывало там множества мяса – говядины и дичины, – было в изобилии всякое яство».

О пышных пирах Владимира рассказывают также былины, связанные с именем киевского князя и с самим Киевом. Недаром летописец вкладывает в уста князя-язычника (при выборе новой веры) выражение: «Руси есть веселие пить, не можем без того быть» (Я. Є. Боровський).

4

Солдат – рядовий військовослужбовець сухопутних військ.

«Солдат удачі – найманець, особа, яка вступає у збройних конфлікт не з національних чи політичних підстав, і не належить до тих чи інших зацікавлених в закінченні конфлікту ідеологічних груп і не у відповідності з військовим обов’язком, а заради вигоди, воюючи все одно на чиєму боці, аби лишень добре платили».