Розділ «Сказання третє. …Сумує, журиться, – ой лишенько, біда – одна Рогнеда молода»

І так нею захопився, що грекиня швидко стала першою, відтіснивши на задвірки і варяжку Аллогію, і полочанку Рогнеду…

Будучи братовбивцем чи, як за Святим Письмом, Каїном, він ніжно покохав удову убитого ним брата і чи не щоночі ходив до неї «на люблю».

Був неймовірно задоволений тією люблею (а втім, він захоплювався – такий уже вдався – чи не кожною спідницею, що її здибував на своєму шляху).

Варяжка Аллогія та полочанка Рогнеда, яких геть забув тоді князь, а вони ж – перша і друга його жони – всі мислимі й немислимі кари та прокльони посилали на голову грекині, бажаючи їй пошвидше щезнути не лише з Києва, а й взагалі зі світу білого. А грекині хоч би що! Щоночі приймає в себе князя і до ранку його не відпускає. А вдень він, звісно, зайнятий державними ділами, тож і вдень не навідувався до перших двох своїх любок-голубок, котрі від такого ставлення до них вже аж в’янути почали, як не политі цілющою водою квіти…

Правда, іноді князь все ж забігав до Рогнеди, щоб її ощасливити, але то не те, бо Володимир, похапцем виконавши свій подружній обов’язок, знову прямував до грекині. І так тривало два чи три місяці.

А тоді – після двох чи трьох місяців кохання – бодай і шаленої, – грекиня раптом народила… – сина.

Коли Володимиру передали цю звістку, він першої миті зрадів – згарячу й поспіху, що в нього син, – а тоді насторожився. Щось надто швидким виявився цей синок. Повернувшись до Києва, Володимир і не глянув на «сина», а схопив за барки його матір, що злякано опускала очі долу.

– Дивись мені в очі, метка грекине! – показав Володимир грізно. – Ану зізнавайся, як це твій синок зумів дев’ятимісячний шлях пройти за три з хвостиком місяці, га? А звідтоді, як я вперше на тебе поліз, якраз і минуло стільки часу.

Діватися було нікуди, і грекиня зізналась. Коли її Володимир – як захопив Київ, – взяв силоміць і вона вперше опинилася в його одрині (спальні) і мала з ним першу люблю, то вже була вагітною од першого чоловіка свого…

– Од Ярополка?

– Ага, від Ярополка. Тоді вже й понесла ще до тебе.

– Чого ж ти не застерегла мене, що ти вже запечатана Ярополком?

Грекиня зблідла.

– Б-боялась… І зараз, – ще дужче зблідла, – б-боюся… Гніву твого княжого і чоловічого.

Володимир стукнув кулаком об кулак, скреготнув зубами… І бабця йому не сказала, коли оглядала грекиню перед тим, як він ліг з нею, що вона вже запечатана. Треба буде бабу провчити, щоби уважнішою була. А вона ж тоді сказала йому, як грекиню оглянула: «Чиста… Можеш, князю, з нею любитися…»

– Знать так, – вирішив, ще ретельно обміркувавши, Володимир. – Про все це – мовчок! Второпала?

– Второпала, второпала, – радо, що гроза пронеслася мимо, грекиня.

– Ми з тобою займалися люблею дев’ять місяців, тому й синок законний з’явився, як йому й положено – за дев’ять місяців.

Хай і через губу, але князь змушений був визнати народжене маля за свого синка. Назвали його, скорохода того, Святополком. Все своє життя Володимир не любив і навіть не терпів його, але змушений був це приховува-ти і вдавати з себе люблячого батька – дожився!

І ось відтоді до Рогнеди зненацька, сам того не чекаючи, зачастив і хіба ж таку з нею крутив люблю! Коли ж вона народила сина – оголосили про це для всієї Русі. І в той же час він встигав бігати й до інших своїх любок-голубок, а їх у нього! В одному лише Вишгороді 300 було. А ще ж поза Вишгородом стільки ж чекало його люблі – чи й більше. Тож і не дивно, що в усіх довідниках та історичних працях про нього такі пасажі назавжди залишилися: