Розділ «Частина друга-3 І на випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним А потім почалася війна, і треба було йти добувати для Росії чиїсь там Дарданелли, що невідомо для чого були потрібні самій Росії «Кана-аре-ечка жалобно поет…»»

Як свідчили сучасники, мати Віри Катерина Сергіївна раділа за дочку та її успіхи. Це з одного боку, а з другого… Обивателі перешіптувалися (і це тяжко ранило і матір Віри, і її бабусю Катерину Володимирівну): «Де це бачено, де це чувано: заміжня дама, мати сімейства і раптом – подалася в актриси? Жах, жах! І подалася не у звичайний театр – коли б у звичайний, ще б якось можна було змиритися, – а в «театр тіней» (так тоді називали кінематограф). А що скажуть у суспільстві? А Віра з порядної і шанованої в Москві родини, і їй негоже йти у якийсь там «театр тіней», вона ж не повія, не вулична дівка…» Але те вище суспільство Москви, осуду якого боялися рідні, вже марило Вірою Холодною. Для них вона стала еталоном чогось незвичайного, примадонною – в італійців перша дама, прима.

І скаже один відомий критик: «Для мене є якась непояснювана привабливість у німому кіно. В моїй свідомості воно асоціюється з епохою романтизму, дирижаблів, декадансу.

Мені здається дуже цікавим момент зародження якого-небудь мистецтва. В цьому є свіжість і новизна. Можливо, стрічки німого кіно були технологічно недосконалі, але в перших фільмах не може бути штампів і стереотипів, адже вони з’являться лише в тих, хто йде слідом.

На відміну від звукового кіно, у «Великому німому» завдання перед акторами було дещо інше: передати емоції без використання слів. У цьому німе кіно було почасти схоже з балетом. Не дивно, що багато зірок німого кіно захоплювалися балетом – серед них і Віра Холодна. Мені здається, що танок хорошої балерини здійснює на освіченого глядача не менше, а часто й більше враження, аніж деякі акторські монологи. Зірки німого кіно могли віртуозно передати пристрасть, відчай і радість та печаль без допомоги слів.

Віра Холодна, Мері Пікфорд, Грета Гарбо… Для мене ці імена загадкові й принадні…»

У книжці «100 великих акторів» вони йдуть поруч: Холодна, Пікфорд і Гарбо.

Мері Пікфорд – знаменита американська кіноактриса (1893–1979), прославилась у себе на батьківщині, як «королева кіно». Їй були властиві такі риси, як темперамент, гумор і незалежність. Вона завжди багато працювала над сценарієм і його екранним втіленням, шукала нові штрихи, завжди імпровізувала на зйомках – гарно граючи, просто блискуче, незмінно шукала ще краще втілення на екрані своєї ролі.

«Я завжди грала одну роль – я, Мері Пікфорд», – часто повторювала актриса, підкреслюючи, що вона завжди грає саму себе, і кожного разу знаходила щось нове – сама у собі – і цим вражала глядачів.

Один із відомих американських кінокритиків писав про Пікфорд: «Її зачарування, доброта і м’якість, її золоті кучері надавали ореолу її низькому суспільному становищу: «вікторіанські» ідеали жіночої краси були в її дивній невинності, по-дитячому виразному ротику і зворушливих очах. Туалети, спокуса і незалежність ще не були тоді необхідною приналежністю образу, що створювався кінозіркою».

Про неї говорили, що вона і Чарлі Чаплін – два генії, які подарували світові кіно. Мері стала національним символом, міфом і легендою не лише Америки. Мала всесвітню славу. Коли восени 1923 року Мері з чоловіком прибула до Англії, у всіх школах – на вимогу учнів, – у ті дні відмінили заняття, в країні були також відмінені всі спортивні змагання, а в порту знамениту актрису зустрічали десятки тисяч її шанувальників.

Коли Мері відвідає СРСР, її теж зустрічатимуть тисячні натовпи.

27 травня 1927 року на прем’єрі фільму «Цар царів» відбитки ступнів Пікфорд прикрасили мокрий бетон у дворику перед входом. Ця подія широко висвітлювалася пресою, прецедент був зафіксований, народження звичаю відбулося.

Опублікувала автобіографію «Сонячне світло і тінь» (1955).

Володарка двох «Оскарів».

Останні п’ятнадцять років актриса мешкала в Пікфері. Спала, мріяла, читала Біблію і цілими днями пила віскі. Свого другого «Оскара» вона отримала у 1976 році, але була вже така слабка, що не змогла приїхати на церемонію вручення нагороди.

27 травня в лікарні в Санта-Моніці вона – після серцевого нападу, – впала в кому і померла через два дні у віці 86 років. Американська преса тоді відзначала, що, на відміну від своїх Попелюшок, Мері Пікфорд була цілим «явищем у мистецтві і неординарною особистістю».

Грета Гарбо (псевдонім, справжнє прізвище Грета Луїза Густафсон, 1905–1990) – американська актриса, за походженням шведка. За 19 років роботи в кіно знялася у 27 фільмах: «Плоть і диявол», «Божественна жінка», «Анна Крісті», «Королева Христина», «Мата Харі», «Анна Кареніна», «Дама з камеліями» та інших, у 1941 році назавжди залишила кіно.

Була чудовою драматичною актрисою. Без будь-якої підготовки могла відобразити будь-які емоції. Стала однією із найзнаменитіших «фатальних жінок» американського екрана. Її виконавча манера відзначалася багатством драматичних відтінків, психологізмом і хвилюючою щирістю.

З американського тижневика «Ньюсуїк»:

«Геній Гарбо поєднує в собі чистоту і таїну, силу і ніжність, жорстокість і пристрасть. Ось чому мільйони тих, хто раніше не знав актриси, беруть в облогу кінотеатри від Парижа до Лос-Анджелеса, щоб насолодитися її мистецтвом».