TextBook Настав 1918-й рік.
Для молодої (а втім, ще дитячої) Країни Рад, якій на той час виповнився всього лише рік, настали нелегкі і водночас хвацько-славетні часи. Це пізніше з художнього екрана маршем залунає вельми гарна й музикальна (в стилі похідного маршу) пісня «Конармейская» Вагрича Бахчаняна:
По военной дороге
Шел в борьбе и тревоге
Боевой восемнадцатый год.
Были сборы недолги,
От Кубани и Волги
Мы коней поднимали в поход.
Среди зноя и пыли
Мы с Буденным ходили
На рысях на большие дела.
По курганам горбатым,
По речным перекатам
Наша громкая слава прошла.
Російський кінематограф (а він на той час був приватним) все ще знімав у своєму стилі й дусі салонні мелодрами, залишаючись далеким від тих подій, про які співатиметься пізніше в «лихой «Конармейской».
У 1918 році, коли «коней поднимали в поход» від Кубані до Волги, Петро Чардинін зібрав у фільмі «Молчи, грусть, молчи…» (казка про любов) увесь цвіт тодішнього кінематографа. Віра Холодна грала головну роль – циркачки Лоли, яка від свого чоловіка, бідного ексцентрика, йде спершу до комерсанта, потім до присяжного повіреного і, зґвалтована по суті барином, домагається художника, потім піддається чарам гіпнотизера, аж доки й не загине – така плата за гріхи.
Стрічка в глядачів матиме колосальний успіх, і кінотеатри не зможуть вмістити всіх бажаючих. Пізніше ця стрічка Петра Чардиніна буде названа «лебединою піснею дореволюційного російського кіно».
У якійсь мірі вона стане і лебединою піснею самої Віри Холодної – після тієї «сказки любви дорогой» їй вже нічого не залишиться…
Попереду її чекатиме Одеса, далі якої у неї вже ніколи не буде дороги.
Ах, Одеса…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта Є місто, яке я бачу вві сні“ на сторінці 9. Приємного читання.