Розділ «Частина четверта Є місто, яке я бачу вві сні»

А коли з квартири хтось вийшов (хто саме?) і щось сказав (що саме?), як відразу ж у юрмі й пролунало:

– ОТРУЇЛИ!!!

І понеслися чутки – одна однієї фантастичніша, а часом і дикіша:

«Она презирала добровольцев (деникинцев) и не очень-то это скрывала».

«Ее заставили принять яд, подсунув в порядке самолечения «патентованное» средство от простуды, а потом и лучшие врачи ничего не смогли сделать. Их заставили замолчать».

Оскільки покійницю загримували і вона стала несхожою зі своїм «живим оригіналом», по місту й поповзли чутки: Віра Холодна була іноземною шпигункою, а тому її вбили революційні матроси… Ще хтось запевняв: її чи не власноручно задушив денікінський генерал…

У смерті актриси звинувачували то французького посланника Енно, то навіть Мишку Япончика, які нібито – разом чи один поперед одного, – і прислали актрисі отруєні білі лілії, що їх так любила покійниця. Знаючи це, ще за життя її численні поклонники завалювали улюблену актрису розкішними білими букетами – може, звідти й коріння легенди про «отруєння»? А квіти викликали в актриси смертельну алергію – була й така версія.

А під вікнами, де вже не лише вночі, а й удень горіли багаття, що нікого не могли зігріти, і де натовп не мілів, якийсь юнак у шинелі прапорщика російської армії, ставши на ящик, зриваючи голос, читав – радше кричав – поетичні рядки Марини Цвєтаєвої, подруги по гімназії Віри Холодної:

Что другим не нужно – несите мне!

Все должно сгореть на моем огне!

Я и жизнь маню, я и смерть маню

В легкий дар моему огню.

Пламень любит легкие вещества:

Прошлогодний хворост – венки – слова.

Пламень пышет с подобной пищи:

– Вы ж восстанете – пепла чище!

Птица Феникс я, только в огне пою!

Поддержите высокую жизнь мою!

Высоко горю – и горю дотла.

И да будет вам ночь – светла.