TextBook Макс Вебер, німецький філософ.
Франсішку і Жасінта Марту – португальські хлопчик і дівчинка, свідки Фатімського дива.
Яків Свердлов – Голова Президії ВЦВК, вищого органу Радянської держави.
Віра Холодна – російська кіноактриса, зірка німого кіно.
У 1997 році Інститут молекулярної патології армії США отримав зразок вірусу H1N1 1918 року із трупа корінної жительки Аляски, яка була похована у вічній мерзлоті 80 років тому. Цей зразок дозволив ученим у жовтні 2002-го відтворити генну структуру вірусу 1918 року. Вірус «іспанки» виявився слабкішим сучасного H5N1. Смертність від H5N1 набагато вища. Вчені встановили, що вірус, проникаючи у легеневу тканину людини, викликає тип пневмонії, яка сприяє смерті молодої і здорової людини. (Епідемія H1N1 повторювалась в Азії у 1957 і 1968 роках).
– Ой, скільки ж біля мене зібралося ескулапів! – все ще дивувалася Віра. – Я спокійна. Вас так багато, що крізь ваш гурт смерть не зуміє до мене протиснутись…
І раптом майнула якась яскраво-жовта – аж в очах пожовтіло, – маленька пташечка, золота грудочка з крильцями наче вигулькнула із сірої мли, що почала невблаганно заповнювати кімнату…
– Канарочка, – здогадалась вона і тієї ж миті побачила себе на московському вокзалі.
Був рік 1914-й, і вона проводжала на війну свого Володю в офіцерській формі з погонами прапорщика і розпукою в очах…
Потім вона кудись бігла босоніж привокзальною площею, а солдати, що густо заполонили площу, зненацька грянули:
– Ка-анареечка жалобно поет!..
Чому – жалібно? – подивувалась вона. І не могла вирватись із солдатського тлуму, і з усіх боків її оточували шинелі, трьохлінійки з довгими багнетами, а з молодих горлянок все неслося й неслося:
– Ка-ана-ареечка жалобно поет…
І вона теж проспівала (насправді прошепотіла):
– КАНАРЕЕЧКА ЖАЛОБНО ПОЕТ…
Хоча й подивувалася: чому жалібно? Пісня ж така… весела-превесела. Маршова, а вони сумують…
І здалося їй, що яскраво-жовта пташечка, золотиста грудочка тепла, що залетіла до неї в кімнату, теж заспівала, і теж чомусь жалібно…
Останні чотири дні і чотири ночі під вікнами будинку, де догорало її молоде життя, не зменшуючись стояв великий натовп – на вітрі, на морозі.
До хворої нікого не пускали.
Ночами, аби якось зігрітися, люди палили багаття із тарних ящиків – на тротуарі, на проїжджій частині вулиці, і червона заграва билася у вікна будинку, у якому помирала «королева екрана», і вона, на мить виринаючи з небуття, питала, що то за пожежа лютує за вікном?…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта Є місто, яке я бачу вві сні“ на сторінці 22. Приємного читання.