Розділ «Частина четверта Є місто, яке я бачу вві сні»

«Улітку 1918 року Віра Холодна поїхала в Одесу з кіноекспедицією фірми Дмитра Харитонова. Але на південь її повели не лише знімальні справи, а швидше всього, небажання залишатися в червоній Москві і сімейна драма: одночасний розрив із чоловіком (невдовзі після її від’їзду Холодний був арештований і розстріляний чекістами), як і з улюбленим партнером Максимовим. Цей від’їзд швидше був втечею і став прелюдією до трагічного фіналу актриси.

Глибоко переживаючи трагедію «измученной и растерзанной Родины» (вже це визначення більшовики-інтернаціоналісти вважали тяжким злочином), вона поєднувала знімання з виїздами у бойові частини і виступи на благодійних концертах на користь Добровольчої армії в різних містах Півдня Росії. Напружена робота, зруйноване особисте життя, побутові негаразди і загальний хаос прискорили розв’язку…»

Але це теж міф.

Черговий міф про Віру Холодну, що твориться, як кажуть, на ходу і без будь-яких доказів і фактів – а втім, міфи доказів і фактів не потребують. Для них головне – бурхлива фантазія.

«Конец этому решил положить известный кинодраматург и популярнейший ведущий «Кинопанорамы» Алексей Каплер. В своей книге «Загадка королевы экрана» (1979) он справедливо отверг и высмеял ранее ходившие вымыслы и, основываясь на рассказах младшей сестры актрисы (в те времена еще девочки), воспоминаниях некоторых очевидцев, поставил окончательный диагноз: смерть от “испанки”».

I все-таки смерть буває різною (як і її очікування), і часто вона приходить у цей світ великою рятівницею…

У віці 84 років помирав папа Іоанн Павло II. В останні години його життя на площі Св. Петра зібралися сотні тисяч людей і молилися за полегшення його страждань. А повідомлення, що нарешті до папи прийшла смерть-рятівниця, вся площа зустріла аплодисментами.

І в тому був глибокий гуманний смисл…

26 годочків…

15 грудня 2007 року в селі Старий Яричів Кам’янсько-Бузького району, що на півночі Львівщини, на 117-му році життя помер Григорій Дмитрович Нестор – найстаріша людина України, Європи і, можливо, усієї планети Земля на той час.

До ста років Григорій Дмитрович працював у колгоспі. З ранку до вечора. Корови пас (чередником був), допомагав збирати врожай. І взагалі робив там, «куди пошлють». І після ста років був здоровим, і лікарі до нього практично не ходили. Як і він до них.

Хоч кави й чаю не терпів (незрозуміло, чому не любив чаю), але не проти був перехилити чарку горілки, вина чи пива.

Казав при цьому:

– Якщо душа бажає чарки, то виходить, що це вельми потрібно людині. Але в міру. Щоби не втрачати людського достоїнства. Не бути дурним після неї.

Тому пив лише чарку-другу, тож ніколи «дурним не був».

У їжі відзначався неперебірливістю – любив картоплю з сиром, суп на олії, але з чималими перчинами. У піст і щосереди та щоп’ятниці – лише хліб з узваром.

Куріння не визнавав, але любив нюхати тютюн. Мав симпатичну табакерку, а в ній носив табаку – нюхальний тютюн. Намугикував:

– Коли б мені такий милий… Щоби люльки не курив, табаки не нюхав… А я ось, – весело казав, – нюхаю табаку. Люблю, як після пучки тютюну у носі свербить… Як чхнеш потім – аж-аж у голові світліє!..

Ніколи не сидів просто так, для відпочинку, навіть удень не прилягав і до останнього дня товкся по господарству – у дворі підмітав, з картоплею возився, квасолю лущив, правнуків глядів, корову доглядав.

Казав бувало (на 115 році свого життя):