Розділ «Частина четверта Є місто, яке я бачу вві сні»

Тоді ще Катерина Сергіївна не знала, що не можна чекати негайного одужання хворого після соборування.

Магія соборування, як більшість були певні, не медична процедура, а – духовна. Тож багато хто, не отримавши очікуваного одужання, занепадає духом: як же так, мовляв, мені зробили все, що треба, а результату немає?…

– Зцілення, сестро, – йдучи до кімнати, у якій його чекала хвора, басив отець, широко і впевнено ступаючи (Катерина Сергіївна дріботіла поруч нього), – це вільний дар Всеблагого люблячого Бога. А чи буде хвора жити… Скільки кому жити – залежить од волі люблячого Бога. Господь іноді продовжує життя помираючому з метою, щоби він міг достойно підготуватися до переходу у Вічність – висповідатися, причаститися і соборуватися. Таїнство причастя, соборування і помазання єлеєм звільнить людину від тягарів тих гріхів, звільнитись од яких людина хотіла б, але вже не встигає…

– …Під час хрещення ми ніби переходимо невидиму межу і присягаємо на вірність Богу і його незримій державі – Царствію Небесному. А ось при сповіді ми вже свідомо можемо зі своєї душі прибрати гріх, що його з необережності чи з-за недбальства, або й по слабкості природи ми впустили у своє життя. Це таїнство дозволяє нам скинути весь той тягар, що віддаляє нас від Землі Обітованої. Причастя – це вже поєднання з Богом, можливість відчути у собі Бога…

Так гомонів, наче сам з собою ділився думками, святий отець біля її ложа смертного, в ніч на восьмий день, як вона злягла…

– У Таїнстві Євхаристії ми дотикаємося до Його Тайни, Його життя і Його хресної смерті, дочко моя. Що у нашому житті може бути важливішим, як поєднатися з Богом? Щоби повернутися у Його Царство. Ми знаємо за собою великі і дрібні гріхи, скромні і великі недоліки і, йдучи до Нього, маємо очиститися від усієї земної скверни і прийти до Нього з душами чистими, освяченими любов’ю до Нього.

Так говорив Вірі на її смертному ложі настоятель Спасо-Преображенського собору, якого було покликано причастити і соборувати помираючу…

І ще він казав:

– Святий Макарій Єгипетський говорить: «Як Бог створив небо і землю, щоби людина на них жила, так і тіло і душу людини Бог створив для свого житла…» Тому апостол і говорить: «дом же його – ми». Але в наших душах Господь лише гість. А якщо так, то до приходу довгоочікуваного Гостя треба заздалегідь готуватися. І хай ця підготовка буде радісною, щоби не відвертали Ісуса Христа від входу в нашу душу гріхи наші. Саме для цього й передбачена підготовка до причащання. Нічого страшного, що доведеться попрацювати на благо душі своєї. Щоби задуматись про цю зустріч з Богом і відчути всю її важливість.

З давніх часів церковними правилами визначено: щоб ніхто з тих, хто відходить з цього життя, не був позбавлений причастя Святих Тайн, як останнього і найважливішого напуття, а тому хворим, які не можуть прийти до храму, церква дозволяє причащати Святих Тайн дома, аби ніхто не помер без причастя. Відвідання хворих є найутішнішим обов’язком священика, аби той, хто відходить у вічне життя, отримав заспокоєння, утіху і підкріпився через сповідь та прилучення Святих Тайн і через слово пастиря, сповнене любові і співчуття до хворого.

Отець в ковчежку приніс хворій частку Святих Дарів. Ковчежик відкрив на столі, одягнув поручі і єпитрахиль, запалив біля дароносиці свічу і, поклонившись Святим Тайнам, приступив до здійснення священнодійства.

– Благословен Бог наш…

Читав «Отче наш» і «Вірую» та молитви, звернені до Святого Духа, і виголошував молитви про відпущення гріхів хворій.

– Господь Бог, премилостивый Господь Исус Христос всякая прощения благая да подаст тебе. Господь Всемогий да избавит тя от всякой напасти, Господь да научит тя. Господь да вразумит тя. Господь да поможет тя. Господь да спасет тя. Господь да защитит тя. Господь да очистит тя и прощение грехов да подаст тебе. Господь Бог Исус Христос в день Судный да помилует тя во все дни живота твоего… Со страхом Божим!

– Вірую, Господи, і сповідую, – повторювала вслід за священиком Віра, і очі її були просвітленими. – Вірую, Господи, і визнаю… Визнаю і вірю в Таїнство Причастя, у якому у вигляді хліба і вина приймаємо істинне тіло та істинну кров Христову – як запоруку вічного життя й таємного спілкування з Ним…

І молилася перед святим причастям Віра Василівна – вже просто раба Божа:

– Нехай повні будуть уста нашою похвальбою Тобі, Господи, щоб ми оспівували славу Твою, бо Ти сподобив єси нас причаститися святих Твоїх Божественних, Безсмертних і Животворчих Таїн. Збережи нас у Твоїй святині…

На столі, поруч її ложа – хрест і Євангеліє, і вона кається у гріхах своїх – вільних і невільних…

І вже отець, поклавши кінець єпитрахилі на її голову, читає відпускну молитву, прощаючи гріхи від імені Самого Ісуса Христа та осіняючи її хресним знаменням.

Віра цілує хрест.