Розділ «Частина четверта Є місто, яке я бачу вві сні»

«Ты видишь эту стенку?

Я из тебя устрою барельеф».

Одесский банк

Сбежал с деньгами в Ригу,

А может быть, в Джанкой или в Париж.

И сбережений я имею фигу.

Как говорят французы —

Ля кукиш.

Коли до Одеси прибула кіногрупа Харитонова і Мишко Япончик дізнався, що в її складі «сама Віра Холодна», заявив – на всю Одесу:

– Королева екрана належить тільки королю Молдаванки, себто мені, котрий Мишко Япончик, фраєр із фраєрів!..

Також оголосить: віднині він закоханий тільки у Віру Холодну, а тому вона буде тільки його, і ніхто не сміє її й пальцем зачепити! Інакше, «будєт імєть дєло со мною – фраєром і корольом, которий єсть Мішка Япончик!»

Він ходитиме чи не на всі концерти в Одесі, на яких виступатиме Холодна, посилатиме їй з першого ряду величезні букети білих лілій – потім по місту поширюватимуться легенди, що один із букетів тих лілій був отруєний. Він, мовляв, і погубив актрису, яка відхилила любов бандитського короля. Спрацювало й те, що на ті ночі, коли з концертами виступала Холодна, Япончик забороняв своїй братві виходити на грабунки. Тож до Холодної іноді зверталися одесити з проханням вплинути на «короля», аби він їх грабував бодай хоч рідше. Приміром раз на тиждень. Віра сміялася, але на контакти, хоч їх і домагався бандитський главар, так жодного разу й не пішла – бандит є бандит, бодай і дещо романтизований…

Впоравшись з фільмом «Азра», ательє Харитонова продовжило зйомки картини «Княжна Тараканова», що була почата ще в Москві. В Одесі ж тривали натурні зйомки, але цей фільм не зберігся, і подальша його доля невідома. Як і «Циганка Аза» – інсценізація однойменної п’єси М. Старицького. Збереглася лише фотографія В. Холодної в ролі Ази. Не вціліли і останні фільми з участю Віри Василівни: «Дама с камелиями», «Mиcс Кетти», «В тисках любви», «Песнь Персии».

Взагалі, за той період кінодіяльності В. Холодної збереглося мало даних, адже місто було відрізане фронтами Громадянської війни, свідчення про роботу ательє Харитонова до Москви майже не надходили, а що й надходило, то було на рівні чуток.

Віра Василівна в Одесі захворіла вперше в листопаді 1918 року – в горлі в неї утворився нарив.

До ангіни (гостре запалення лімфоїдної тканини піднебінних, рідше – язикового або носоглоткових мигдаликів) ще й сьогодні ставляться майже нехтуючи. Чи й не хвороба, махнуть рукою. Горло, мовляв, заболіло. Тиждень – і ти здоровий! І часто за таке зневажливе ставлення до ангіни розплачуються здоров’ям. А все тому, що не до всіх хвороб люди ставляться серйозно. Подумаєш – відлежишся, поп’єш гарячого молочка, а через пару днів все й минеться.

Сьогодні вважається – у світлі медицини, звичайно, – що ангіна – самостійне, гостре інфекційне захворювання. І хворіють нею навіть люди зі здоровим горлом. Гірше, що ангіна може дати тяжке ускладнення.

Основний шлях передачі ангіни – повітряно-крапельний. Інфекція може поширюватись навіть при розмові на близькій відстані, – ось чому при ангіні хворий повинен мати якомога менше контактів – цього й не врахувала Віра Холодна. Підхопивши ангіну, полоскала горло теплою рідиною і виходила на холодне повітря. Що швидко дало ускладнення. За наших днів рятують антибіотики, тоді ж їх не було. Та й не прийнято з ангіною звертатися до лікаря – дріб’язкове, мовляв, захворювання. Досить відлежатися у теплі. У Холодної виник біль у горлі, піднялася температура, але до лікаря вона не квапилась звертатися. Навіть сьогодні при ангіні люди іноді гинуть від інтоксикації організму, що починає вражати нирки і серце. Треба негайно здавати аналізи, обстежитись у спеціалістів, аби вияснити, чи немає ускладнень – інфекційного міокардиту, ендокардиту, нефриту… Але особливо небезпечними стають т. з. місцеві ускладнення: запалення тканин навколо мигдаликів – нічого цього Віра Холодна не проводила і практично не обстежувалась. І це дало свої негативні наслідки: досить швидко почали утворюватися гнійники, наростав біль у горлі, почали виникати небезпечні для життя ускладнення. Актриса з трудом дихала, постійно кашляла і кашель був тяжким і болючим, горіла… Хвору треба було негайно госпіталізувати – але й цього не було зроблено. Через наше вічне несерйозне ставлення до хвороби (як і до свого здоров’я), мовляв, минеться й так. Чи й не хвороба – якась там ангіна! Та нею діти хворіють і нічого. І таке ставлення до хвороби часто призводить до фатальних наслідків.

Ангіна, даючи тяжкі ускладнення, розгулялася. Віра вже майже не могла говорити, все тіло наче хто м’яв на терниці. Вже навіть близькі почали говорити про лікарню, аж хвороба раптом пішла на спад. Це було тимчасове покращання і воно приспало пильність. За пару днів все ніби вгамувалося, і Холодна, все ще почуваючись кволою, повернулася до свого звичного ритму роботи: зйомки, участь у концертах, виручка від яких йшла на користь одеського відділення Всеросійського союзу поранених та покалічених воїнів, безробітних артистів Одеського міського театру, на допомогу військовополоненим, які прибували до міста, сім’ям полеглих воїнів, безробітним москвичам, які знаходилися в Одесі тощо. Роботи вистачало, а тих, хто потребував допомоги, і порахувати було важко.

8 лютого Віра Василівна виступила з благодійним концертом на користь фонду професійного Союзу театральних художників Одеси, що відбувся в театральній залі літературно-артистичного товариства (нині Театр музичної комедії).