Розділ «Частина четверта Є місто, яке я бачу вві сні»

– Моя жона… – хапнув ще повітря і не відчув його, – моя Віра… Вчинить мені лихе? Хоча, нічого тут дивного не може бути. Я непотрібний їй, адже вона вибрала не мене, а кінематограф. А я таким чином опинився у зайвих, плутаюсь у неї під ногами. То вона… Невже й справді надумала мене позбутися? Сама чи… Найме когось?…

– Я все ясно сказала: тебе чекає смерть від твоєї любої жони. А як там воно буде насправді – сіє мені невідомо. Тільки не втрачай надію, пане хороший. Доля кожному з нас посилає два варіанти того, що буде далі. Дві, так би мовити, дороги. А вже по якій ти підеш – вибір за тобою – так і буде. Ось і тобі послано дві доріжки. Якщо переживеш лиху біду – довго потім житимеш. Не переживеш – нема у тебе майбутнього і тобі тоді не варто буде й клопотатися, як далі жити.

– Виходить, смерть мене чекає від моєї дружини?

– Виходить…

Як він повернувся додому (і чи взагалі повернувся додому) – не пам’ятав. Три дні після того не виходив з квартири, лежав, заклавши руки за голову і час од часу зітхав: його чекає смерть од рідної дружини… Таке напророчила йому госпожа Сьомічкіна, відома московська сивіла, чиї пророцтва, казали, завжди збуваються…

Смерть його од його ж дружини.

Все він сприйняв би, тільки не те, що Віра, його кохана Віруся, принесе йому загибель.

Хоча… Чому б і ні? Вона вибрала не його, а кіно, королевою якого стала, тож він їй ніби вже й зайвий. А зайвого завжди намагаються позбутися, аби не мозолив очей…

А що коли й справді, повернувшись з Одеси, вона…

Але не міг повірити в те, що Віра здатна на таке. Хоча… Коли жінка розлюбить, то з нелюбом може вчинити що завгодно – відомо.

Ні, ні, хтось гаряче заперечував йому, Віра на таке не здатна. Не смій так навіть думати про неї.

І він ухвалив собі: повернеться Віра з Одеси, про все з нею відверто поговорить, і вони за обопільною згодою подадуть на розлучення… Хай вона живе зі своїм кінематографом, купається у славі, а він… Як тільки повернеться Віра з Одеси, так і скаже їй про це…

Про те, що його Віра вже ніколи не повернеться з Одеси, він і в найжахливішому сні не міг подумати. Як і те, що її кінець стане початком його кінця…

«Якщо ви гадаєте, що вавилонське стовпотворіння було з кимось там у Вавилоні, то ви таки помиляєтесь. Воно відбувається зараз, в Одесі». Так говорили у ті часи дотепники, коли до Одеси прибула зі знімальною групою Віра Холодна.

Влада в місті змінювалася чи не з калейдоскопічною швидкістю: ради, білогвардійці, Добровольча армія, петлюрівці, інтервенти… Іноді бувалі жителі однієї вулиці не знали, при якій владі вони живуть – лягли спати при одній, часто просиналися вже при іншій. Питали, висунувшись з вікна: які там сьогодні «флажки» в місті? Червоні, білі, жовто-блакитні чи зелені?…

Коли знімальна група Харитонова прибула до Одеси, в місті ненадовго отаборилися більшовики – вони стріляли по гайдамаках, білогвардійцях та по різних «прочих врагах народа».

А заодно й по мирних обивателях – накази червоного командування, які карали розстрілом за «шаг вправо, шаг влево», були розклеєні на всіх перехрестях. А втім, колишніх офіцерів, які відмовлялися служити новій владі, в Одесі – як і в Севастополі, – навіть не розстрілювали, їх зв’язували колючим дротом групами і топили. Водолази, які потім спускалися в ті місця, з жахом говорили, що їм здавалося, ніби вони потрапили на офіцерський мітинг…

Кіногрупі в Одесі було тоді не до зйомок – всі тремтіли за власне життя і полегшено зітхнули лише тоді, як червоних нарешті вигнали з Одеси.

У місті якось закріпилися частини Добровольчої армії Денікіна. Говорили, що ось-ось у порт мають зайти кораблі Антанти з солдатами іноземного легіону, сенегальськими стрільцями і морською піхотою.

Хоч влада в місті й змінювалася часто, але все-таки зйомки йшли повним ходом. Крім «Княжны Таракановой» та «Цыганки Азы», були зняті й інші фільми. Одесити натовпами ходили за знаменитою кіноактрисою Холодною, навіть збиралися під вікнами будинку, де вона тоді мешкала.