Розділ «Частина третя-3 «…І жагуча експресія в очах Віри Холодної» Або я, або кіно. Третього не дано…»

Ще через рік Д. Бурлюк видасть перший том зібрання творів Хлєбникова і в своїй передмові захоплено писатиме, що «Хлебников указал новые пути поэтического творчества!.. Хлебниковым созданы вещи, подобных которым не писал никто до него ни в русской, ни в мировых литературах».

Опрацювавши труд Лернера «Труды и дни Пушкина», Велимир Хлєбников вирахував закономірність, згідно з якою всі значні події у біографії Пушкіна відбувалися з перервою в 317 днів – це число поет назве одним з найважливіших у долях людей і народів ще в брошурі «Учитель и ученик». Правда, офіційна наука не підтримає це «відкриття», і поет, не впавши духом, створить утопічне «Общество председателей Земного шара» або «Союз 317». У січні 1916 року Велимира Хлєбникова буде урочисто обрано «Королем Времени», а пізніше й «председателем Земного шара». Він навіть мріяв створити товариство із 317 членів – кращих людей з усієї планети, які правили би ідеальним всесвітнім «Государством времени». І навіть видасть про це декларацію «Труба марсиан». (Крім Хлєбникова «председателями Земного шара» були В’ячеслав Іванов, Бурлюк, Маяковський, Каменський, Асєєв, Рюрик Івнєв, Кузьмін, Рабіндранат Тагор (багато з них і не підозрювалив, що вибрані «председателем Земного шара».

Виборами чергового «председателя Земного шара» (забавлялися, як діти!) і були тоді зайняті модні поети російського декадансу. Нарядившись в екзотичні вбрання (часто схожі на папуг у своїх жовтих кофтах), влаштовували скандальні вечори у своєму кафе, сперечалися до хрипоти і до хрипоти читали заумні вірші, у яких годі було що збагнути, але від того екзальтованим слухачам вони здавалися й справді «геніальними».

І ніхто в таких кафе і не підозрював, що в цей час іде кровопролитна війна, названа світовою, і в Москві чи не на кожному розі сиділи нею покалічені солдати й благали милостині…

Кінчався 1916-й рік.

Віра Холодна як ніколи була популярна і популярність її тільки росла. До всього ж вона стала ще й законодавицею мод – у продажу з’явилися серії листівок: на одних – капелюшки знаменитої кіноактриси (прикрашаючи їх, Віра Василівна виявляла воістину невичерпну фантазію). Були серії листівок з Вірою Холодною у хутрах, у циганському вбранні, в гримі ХVIII століття (біла пудра на волоссі і мушки на щоках). Були й бешкетні листівки, де Віра позувала в чоловічому циліндрі або з оголеними плечима й спиною.

А ще вона придумувала духи, комбінуючи різні аромати. Частіше всього вона використовувала «Роз Жанмино» та «Кеши» Актінсона, змішувала прямо на шкірі дві краплі одних духів і краплю інших, отримуючи неповторний, тільки її аромат, аромат Віри Холодної… Ніжно-солодкий і ледь гіркуватий…

«Як і моє життя», – казала актриса. – Мовби й ніжно-солодке, але водночас відчувається якась гірчинка…»

Так вона жила, працювала, потішалася, часто бешкетуючи, встановлювала нову моду, і жінки відразу ж починали одягатися «так, як сама Віра Холодна», і це вважалося останнім криком моди на той час…

До 1916 року кіновиробництво в Росії досягло свого піку.

Знімати фільми стало вигідно, тому все більше й більше підприємців приходили в кінобізнес зі сторони.

Одним із таких був і Дмитро Іванович Харитонов. У 1916 році він відкрив на Лісовій вулиці в Москві власне кіноательє. Правда, спершу на нього дивилися як на потенційного самовбивцю, тобто банкрута. І все тому, що в нього не було ні режисерів, ні операторів і що найсуттєвіше – «зірок», на яких би пішла публіка. Без «зірок» фільм є, і його водночас ніби й немає – такі фільми без знаменитостей публіка не любила і не шанувала своєю увагою. А це порожні кінотеатри, де демонструються такі фільми, непродані білети в касі і як наслідок – банкрутство. Але винахідливий Харитонов знав, на що йшов. Він взяв і перекупив в інших кінофабрик тих, хто йому був потрібний, запропонувавши їм – брав рублем – такі високі гонорари, що відмовити йому ніхто не міг. Тож і не дивно, що досить швидко на Лісовій зібралася вся тодішня кіноеліта – на чолі з Вірою Холодною.

Харитонов задоволено потирав руки.

– Тепер починаємо працювати!

А втім, спершу Холодна Харитонова просто ігнорувала, але… Як тільки до Харитонова перейшли всі її партнери по фільмах, оператори і режисери, з якими вона працювала, – то й вона змушена була перейти. Та й гроші для неї тоді відігравали не останню роль: чоловік на фронті, на руках у неї дочки, сестри, а жалування у Ханжонкова було незначним. До всього ж Харитонов обіцяв більше свободи творчості, та й ательє його було розташоване в п’яти хвилинах від дому, і Віра зрештою погодилась перейти.

Головним режисером у Харитонова став Чардинін Володимир – який у Ханжонкова був другим, після Бауера, і саме в Харитонова він зможе себе повністю реалізувати як творча особистість. На відміну від Бауера, для нього головним був актор та його гра – що й треба для справжнього таланту. А тому не шкодував часу на репетиції, на спілкування з акторами, на пошук найбільш вдалого ракурсу… До Віри Холодної він був особливо уважним – ледь чи не запобігливим. А якими очима – якими очима! – він дивився на Віру! Свою любов до неї він старанно утаємничував, але про неї, його потаємну любов до «зірки», знали всі, хоч і вдавали, що, мовляв, нічого не відають… Для Віри він навіть підбирав спеціальний репертуар – із ролей, що найбільш їй підходили, і ніколи не виснажував її зйомками. Якщо вона стомлювалась, ляскав у долоні: все-все, зйомки припиняємо. Віро Василівно, відпочиньте!

І знов – і якими очима, якими очима! – на неї дивився, Вірі аж незручно було під його красномовними поглядами, але ніякого приводу для зближення вона ні йому, ні собі не дозволяла – тримала дистанцію, рівну і ввічливу.

Дмитро Харитонов та Петро Чардинін увели в російський дореволюційний кінематограф так звану «систему зірок», котра пізніше отримає поширення в американській кінематографії. Вони запропонували глядачам в одному фільмі і Полонського, і Максимова, і Холодну. Більше того, закріпили за кожним артистом постійний екранний образ. Мінялись місце дії, середовище, сюжети, але завжди у фільмах Харитонова – Чардиніна Полонський і Максимов грали в основному елегантних героїв-коханців, а Холодна виступала як жертва власних і чужих пристрастей. Завдяки цьому комерційний успіх харитонівських стрічок виявився рекордним для російської дореволюційної кінематографії.

А відтак і гонорари популярних артистів кінематографа.

Віра Холодна була єдиною кіноактрисою Росії, єдиною зіркою, яка отримувала найвищі гонорари. Їх можна було порівняти хіба що з голлівудськими: 25 тисяч царських рублів за один фільм! А це по суті був її місячний заробіток. Варто зазначити для порівняння: місячна зарплата вчителя гімназії тоді складала 30 рублів (ТРИДЦЯТЬ!!!), а кілограм м’яса коштував 25 копійок. Віра Василівна нарешті була забезпечена, як була забезпечена і її численна родина. І навіть чоловік, вражений такими гонорарами дружини, на якийсь час змирився з тим, що вона «кіно більше любить, ніж його». Що ж, іноді думав він, за такі гроші кіно можна більше любити…