Розділ «VII»

Моя розповідь зайняла не менш як півгодини. Як вона й просила, я не випустив жодної деталі, бо теж вважав, що будь-яка з них могла мати значення. Складалося враження, наче розповідаю чужим голосом і чужими інтонаціями, напевно, від хвилювання. Я розказував чужій людині, жінці, яку вперше бачив, про себе таке, що… Та ось, нарешті, я закінчив і тільки тепер наважився подивитися на неї. Обличчя Світлани зовсім не змінилося під час розповіді, лише стало більш задумливим. Вона довго мовчала, напевно, хвилин із десять, а потім промовила:

— Мені здається, я дещо розумію у ваших пригодах. Не знаю, наскільки вдасться вам допомогти, але спробую дещо порадити. І запам’ятайте — значною мірою все залежатиме від вас.

І я несподівано відчув надію. Це важко пояснити, адже нічого особливо обнадійливого для мене вона не сказала. Та її прості слова чомусь справили на мене таке враження! І я відчув, що хапаюся за неї, як за соломинку.

— Але що це таке? Чому воно відбувається зі мною? Як ви це пояснюєте? — я хотів усе відразу.

І лише тут Світлана вперше усміхнулася, але ледь помітно — самими губами.

— Не поспішайте так, — сказала вона, — на все свій час. Мені цікавий ваш випадок, і, здається, я дещо в ньому розумію. Але спочатку мені треба попрацювати з вами під гіпнозом. Після цього я спробую дещо пояснити. То як?

Я все більше й більше хвилювався, але намагався триматися. Хай там що, а я вирішив іти до кінця.

— Згоден, — сказав я, — що від мене вимагається?

— Нічого — слухати і підкорятися.

— А де ви це збираєтеся робити?

— Звичайно, не тут. Я живу недалеко, ходімо.

Вона могла не хвилюватися. Весь мій вигляд промовисто свідчив, що мені зараз не до жінок. І це — щира правда.

У квартирі було чисто, охайно. Старі меблі… Багато вазонів з квітами. Я взув запропоновані тапочки і сів у крісло. За хвилину з’явилася Світлана з лампою-нічником, поставила її на столик навпроти і сіла переді мною.

— А ви хто за фахом, що робите там, у себе? — запитала вона.

— Ловець привидів, — невесело пожартував я.

— А якщо серйозно?

— Метеоролог, начальник районної метеостанції.

— Ого! Досить екзотична професія. І якоюсь мірою споріднена з моєю, особливо щодо прибутків, — вона також спромоглася на сумний жарт. — Тому, щоб уникнути незручної ситуації в майбутньому, кажу вам наперед — плати з вас брати не буду. Тим паче, ваш випадок мені вкрай цікавий для дослідження, отже, в мене, з цього боку, є певний інтерес.

— Як скажете, — відповів я.

Вона щільно зашторила вікна і засвітила нічник, абажур повільно крутився і по ньому пропливали фігурки рибок. Після цього Світлана увімкнула над моєю головою лампу, м’який промінь якої падав на її обличчя.