Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

Я слухняно сіла.

Ярий знову одягнув сорочку і куртку, і я мимоволі полегшено видихнула. Дивитись на нього, не бачачи тату, було звичніше і спокійніше.

— Як ти знаєш, Циркута складається з дванадцяти частин. Головна зветься Белатою, це — серце імперії, з нього все починалось. Інші одинадцять — підвладні їй, підкорені держави. Серед белатів є заможні люди, а є — і з меншим достатком, але є ті, хто керує усім. Зараз їх дванадцять, і походять вони з Вищих Родів. Спершу їх було менше, але коли часом якась родина, що не входила до кола Вищих, провокувала підкорення нових земель і гідно очолювала цю справу, здобувала перемогу, то цю родину й ставили над завойованою державою, приймаючи до панівної верхівки. Представники Вищих, які входять до кола тих, хто керує не лише своєю частиною імперії, а й самим її осердям, організувались у Раду Величних. Таким Величним був мій батько. Я — старший його син і Спадкоємець. Влада в Раді передається від батька до старшого сина, і це здійснюється рівно за п’ять років після того, як син закінчить навчання в Дарвенхарді. Ми — єдині белати, які, пройшовши навчання в цій школі, можемо відмовитись від служби і зайняти своє місце в Раді. Мої тату — це символи мого роду. Їх наносять Спадкоємцю одразу ж, як закінчить Дарвенхард. Якщо ти була белаткою, то можеш впізнати деякі символи, але значення усіх знаємо тільки ми, Спадкоємці.

У мене голова пішла обертом від його слів. Не всі белати однакові? Є винятки? Є ті, хто може перестати бути дарвенхардцем?

— Але ж ви… ви закінчили Дарвенхард не п’ять років тому, — мовила я.

— Так. Але мало кому відомо, що Спадкоємець має право відмовитись покидати службу і передати право бути Величним наступному в роді, хто претендує на це місце. В моєму випадку таким був мій молодший брат. Він теж пройшов службу в Дарвенхарді. А потім зайняв місце мого батька. Про це знають тільки ті, хто належить до Величних, а також дарвенхардці. Іншим белатам про це знати не слід. Бережи цю таємницю, вона дуже важлива. Звичайний белат може щось запідозрити, побачивши тату, що визирають з-під моїх рукавів, але, зрештою, деякі дарвенхардці просто набивають собі різні візерунки, а тому тут непосвячений не знатиме, чи правий він, чи ні.

— Чому ви відмовились?

— А оце вже я тобі не розповідатиму, — мовив Ярий, спокійно, але наполегливо. Я опустила погляд, а він продовжував: — А тепер запам’ятай: слово Величного для тебе — більше, ніж закон. Для кожного з нас. Величні — обрані з-поміж усіх белатів. І для дарвенхардців їхні накази важливіші за все. Запам’ятала? Це надзвичайно важливо. Тільки під час зустрічі з Величним дарвенхардець схиляє голову в поклоні. Ні перед ким іншим.

— Добре, вчителю, — сказала я.

— Молодець. А тепер їж і лягай спати. Завтра нам іти увесь день, ми далеко відійшли від Дарвенхарду.

Коли ми вернулись до школи, я отримала вдосталь часу на роздуми над отриманою інформацією. Бо Ярий втілив свої слова в реальність — скував мої руки кайданами. Але це ще було не все.

Він закував мене в пута і посадив до в’язниці. Спершу я думала, що це якийсь жарт, а після довгого перебування в лісі ситуація викликала в мене паніку — вперше в Дарвенхарді. Мені навіть убивати не було так страшно, як опинитись у камері.

Камері, повній ув’язнених підкорених.

Зі скутими руками. В одязі учениці Дарвенхарду. Чорному, з сірою пов’язкою на плечі.

Я не наважилась благати, коли Ярий зачиняв за мною двері, що складались з товстелезних прутів. Він би не послухав. Але я вчепилась в ті прути з такою силою, що, здавалось, от-от вирву їх з кам’яної підлоги.

Не вирвала.

Ярий ледь торкнувся моєї щоки пальцями і пішов. Від жаху я не могла усвідомити, що це все означає.

У ту мить він точно не здавався мені привабливим.

Розділ 6

Коли я дивилась на них, то бачила в зморених обличчях кожного в’язня когось з минулого. Жіночі лиця, почорнілі від голоду і бруду, видавались мені обличчями Вишени, Купави, Ламії та інших дівчат зі Сколісу. Я намагалась і не розглядати їх, і водночас не могла стриматись — я мала переконатись, що тут немає тих, кого я знаю. Одного разу мені привиділось, що я бачу маму — я витріщилась на ту жінку так, що заболіли очі. Вона сахнулась від мене. Не мама, ні.