Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

— Хто був вашими учнями? Ви сказали, що їх було двоє.

— Перший був давно, щойно я став дарвенхардцем і заслужив право навчати. Його кличуть Кушком і, якщо не помиляюсь, зараз він служить десь на півночі. Другого учня звуть Всевладом і він вчився тут якраз перед тобою.

Мені перехопило подих. Всевлад?

Може, слід було присмирити свою цікавість, але я не могла:

— Високий, з чорним хвилястим волоссям до плечей і чорними очима? Так виглядає Всевлад?

Брови Ярого вперше злетіли догори. Йому стало цікаво.

— Ти з ним знайома?

— Була колись, — сказала я, а тоді з жахом відчула, як щоки почервоніли. Звісно ж, Ярий це помітив.

— Зрозуміло. Світ дуже тісний, — мовив він зрештою. А тоді зняв зі спини лук і простягнув мені.

Я несміливо прийняла зброю.

— Ти отримаєш свій лук тільки тоді, коли заслужиш. До того часу навчатимешся з моїм. Такі правила. Тут немає навчальної зброї, а дарвенхардські луки робляться для кожного окремо, запасних не буває. Тобі не можна брати інший лук, що належить не твоєму вчителю, чи давати комусь мій. Ясно?

— Так.

Ярий зняв і так само віддав мені свій сагайдак. Як і лук, стріли були важчими за ті, якими користувалась раніше. Я пригадала, коли вперше взяла до рук зброю дарвенхардки — Маїни.

Ярий махнув рукою в бік мішеней.

— Ну, стріляй, — наказав.

Перша стріла зірвалась з тятиви і застрягла біля нижнього краю мішені.

— Овва, а Всевлад у свій перший раз влучив на три пальці вище, — мовив з ноткою іронії Ярий. А тоді підняв мою руку з луком на кілька сантиметрів вище.

Я труснула головою, відчувши роздратування і злість на себе.

Моя цікавість колись мене згубить.

Розділ 5