Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

— Я почуваюсь тут вільною.

— Дарвенхардець вільний завжди. Ти маєш прийняти це і позбутись неспокою. В засніженому лісі чи кайданах — ми завжди міркуємо однаково. Свобода — в нас самих. Накази не обмежують її, тобі не слід їх боятись. Покора не знищує твою волю, а спрямовує дії, щоб вони не суперечили завданням.

Така філософія викликала в мені суперечливі думки.

— Раз так, то чи закуєте ви мене в кайдани? — запитала я, намагаючись бути спокійною.

Ярий несподівано всміхнувся.

— Тебе це лякає?

— Так.

— Отже, закую. Одразу по поверненні в школу.

— Надовго?

— Доки не перестанеш їх боятись.

Я мовчки перетравлювала почуте. А тоді закінчила патрати кроля і почала зрізати з кісток м’ясо і нанизувати його на довгий залізний прутик, який два дні тому несподівано знайшла на березі одного зі струмків, і тепер ми використовували його для приготування їжі над вогнем. Ярий не дивився на мене, він задер голову і поглядом блукав пітьмою між верхівками дерев. Коли ставало темніше, очі вчителя починали легенько мерехтіти, і це мене захоплювало. Дарвенхардці бачили в темряві.

— Татуювання, що видніються у вас на руках… — почала я, поставивши м’ясо смажитись.

— Що з ними? — запитав він, не міняючи пози.

— Можна побачити їх повністю?

Ярий поглянув на мене, а тоді зняв куртку, що, як і моя, була підбита теплим хутром, і стягнув через голову сорочку. Я вперше побачила його без неї і від несподіванки широко розплющила очі. Не через тіло, ні, хоч воно було в нього дуже навіть гарне. Через ті тату.

Руни. Кутасті, вигадливі. Вони переплітались, утворюючи незвичний візерунок чорного кольору, і вкривали всі його груди, плечі та руки аж до зап’ясть. Я встала і обійшла вчителя, поглянувши на спину. На ній теж були візерунки, як на лопатках, так і на попереку. Деякі їх кутики заходили й на шию.

— Гадаю, час тобі дізнатися, що не всі дарвенхардці однакові, — мовив Ярий тихо і теж встав. Оголений до пояса, на морозі він не відчував дискомфорту. В нетривкому світлі вогнища, яке кидало на нього червоні відблиски, з узорами на тілі, що в якусь мить просто вливались в тіні, він виглядав надзвичайно привабливим. Я нервово ковтнула, сама такого не чекаючи. Хотілось торкнутись його, але я не наважувалась.

Нічого хорошого з цього не вийде.

— Що ви маєте на увазі? — мій голос виявився хрипким до невпізнаваності.

— Я не знаю, ким ти була до Дарвенхарду, і це мене взагалі не хвилює. Тому я розкажу тобі про те, про що не дуже добре знають підкорені, і що відомо усім белатам, а ти просто слухатимеш, навіть якщо тобі все відомо. Мені не потрібне твоє минуле, але я розповім тобі про своє, бо ти обов’язково ще зустрінеш когось, схожого на мене, за стінами школи. І муситимеш знати, що робити. Сідай. Навіть якщо ти була белаткою, але не належала до панівної верхівки, ти дізнаєшся дещо нове.