Розділ перший Климентій Кошовий, особа без певних занять

— До чого тут я? Хочете продати мені вашу справу?

— Ви не купите, — гмикнув Зінгер. — Але маєте всі можливості допомогти мені знайти гарного покупця.

Шацький поцмокав губами, та промовчав.

— Звідки я вам його візьму? — щиро здивувався Клим. — Я не фокусник, не витягатиму живого кроля з порожнього циліндра. Ви взагалі перебільшуєте мої дуже скромні можливості.

— Отут буду сперечатися, — Зінгер знову витер лице й лоба. — У Львові тільки й чути про неабияку активність вашої української громади. У вас гарні стосунки з усіма гілками влади. Та ви й не від того, аби цю владу перебрати, бодай частину. Тож вплив маєте. Де вплив, там вигідні знайомства. Невже ніхто не захоче отримати прибутковий будинок у центральній частині Львова?

— Ви ж щойно сказали — прибутків там нема.

— Та будуть! — вигукнув Зінгер. — Мудра людина мала б відчути свою вигоду! Війна йде до кінця, пане Кошовий! Я ж читаю в газетах про мирні угоди! Всі почали домовлятися з усіма! Львів за таких умов скоро поверне собі статус, який мав. А то й підвищить його!

— Ваші б слова та Бог почув, — гмикнув Клим. — Але чому ж, коли перспективи блискучі, ви не хочете дочекатися благословенних часів?

— Пані Зінгерова хворіє, — просто відповів він. — Хочу вивезти її звідси на лікування. Подалі від тутешніх злиднів. Для цього, самі знаєте, потрібні гроші. Чималі.

— Чималих ви зараз не отримаєте.

— Згоден на будь-які! — тут же вигукнув він. — Звісно, в розумних межах, бо я не пляцки продаю. Пане Кошовий, ви ж раніше в цій конторі залагоджували такі справи. Маєте досвід та знайомства. Візьміться за це, знайдіть мені покупця! Не братиму з вас грошей, покладу комісійне. Не велике, але для нашого часу й те добре. Згодні?

— Звісно, — Клим не придумав, як відповісти, тому змушений був погодитись.

— Отже, по руках!

Задоволений Зінгер підвівся, тримаючи філіжанку в правиці, капелюха — лівицею. Акуратно поставив чашечку на підвіконня поруч із тацею, розвернувся до Йозефа:

— Пане Шацький, закликаю вас! Будете свідком нашої угоди!

— Е-е, чекайте! — Кошовий підхопився. — Шацький, ви свідок — ми не укладаємо зараз жодних угод!

— Та ви щойно дали згоду! Ви сказали — згоден!

— Я з вами погодився! Про інше ще треба говорити!

— Ви мені голову морочите, пане Кошовий!

Зінгер хотів викрикнути ще щось прикре, та в цей момент без стуку відчинилися двері й в контору не ввійшов — ввірвався високий, років на п’ять молодший за Клима чоловік в однострої стрілецького легіону з відзнаками старшини. Його супутник виглядав старшим, мав трохи нижчий зріст і неприємну манеру дивитися на все з-під лоба. Одяг носив цивільний, та Кошовий знав — має ранг підхорунжого.