Розділ дев’ятий Флячки в «Сан-Сусі»

— Хто з вас пан Лінецький? — Кошовий уже зрозумів, що над ним знущаються.

— Припустімо, я, — мовив простуватий.

— Припустімо — чи ви?

— Не маю бажання показувати вам свої документи.

Трійця реготнула, всі помарнувалися, дружно випили. Клим почекав, поки поїдять ще флячків, потому сказав:

— Панове, я — Климентій Кошовий, адвокат.

— Мені адвокат не потрібен, — гмикнув Лінецький. — Але я про вас щось чув.

— Я тут не як правник. Маю до вас приватну розмову.

— А я не маю жодного бажання з вами говорити, — він відкинувся на спинку стільця, дивлячись на Клима знизу вгору. — Ви заважаєте нам снідати.

— Навіть про приятеля, Юліуша Яблонського?

Навмисне підніс голос, аби всі присутні почули.

Запала тиша. Зарипіли ніжки по підлозі — відразу кілька чоловіків поверталося, аби краще чути й бачити. Витерши пальці об серветку, Лінецький підвівся. Тепер став навпроти Кошового, і той відзначив: зріст підходить, помилка — в кількох сантиметрах. Погляд ковзнув по сильних руках, оцінив: ударити здатен. В очах читалося підтвердження тому.

Розлютила лише згадка про Яблонського.

Отож.

Сіпнулося віко.

— Чого вам тут треба, пане Кошовий?

— Поговорити, пане Лінецький. Я знаю, ви були тим, хто вчора забив тривогу, коли зник ваш товариш. Також свідчили в поліції.

— Ви служите в поліції?

— Ні.

— У такому разі нам нема, про що говорити. Я все розказав, де належить і кому слід.