Розділ дев’ятий Флячки в «Сан-Сусі»

— Та де, пане Кошовий. Сам оце хотів запропонувати. Мені там, серед того товариства, невигідно. Знаєте, жидові нині ліпше зайвий раз не висовуватися.

— Так ви ось щойно сказали — вешталися містом...

— І знову недочули. Хіба я говорив, що десь зупинявся надовго? Я вам заважатиму, ви праві. Зовсім не ображаюся. Та в разі чого знайте — я поруч. Завжди можете гукнути.

— Отож вчора «Під вошею» ви мене здивували. На вас таки можна покластися, спину прикриєте.

— А тепер ображаєте, — Шацький зовсім по-дитячому надув губи. — Невже дійшло тільки вчора? Весь час, усі роки не пускали мене за спину?

Клим засоромився.

— Справді... Шацький... Йозефе... Пане...

— Та йдіть уже.

Він удавав сердитого, Кошовий розумів це.

— Гаразд. Чекайте. Навряд чи буду довго.

Переступивши поріг, Клим упізнав «Сан-Сусі» — і не впізнавав модного закладу.

Тут було накурено вже зранку, хоч раніше о такій порі пили ранкову каву балакучі пані перед набігами на крамниці. Усередині він узагалі не побачив жінок. Столики займали чоловіки, всі говорили польською, неголосно, але — одночасно. Через що Кошовий уявив себе в бджолиному вулику. Кельнери сновигали залою, і на тацях були не кава зі свіжими круасанами, а пляшки з товстого різнокольорового скла й тарелі з чимось паруючим. Видно, з якогось часу відвідувачі воліли бачити зранку інший асортимент.

Коли Клим зайшов, присутні мовби разом відчули чужого. Хоч він нічим не відрізнявся від присутніх. Намагаючись не звертати увагу, але все одно перечіпаючись об гострі погляди, Кошовий пройшов до шинквасу, ковзнув по згаданому Шацьким портрету Пілсудського, зняв капелюха, поклав його на масивну лаковану стійку. Кельнер підійшов не відразу, вивчав його, прилаштувавшись у кутку. Лиш коли Клим відбив пальцями дріб на поверхні, ступив ближче.

— Що пан бажає?

— Чарку коньяку. Доброго, як маєте.

— Ми завжди маємо добрі й коньяк.

Спиною відчуваючи десятки пар прикутих до себе очей, Клим взяв піднесене замовлення, пригубив, кивнув, неквапом допив, смакуючи. Поклавши поруч із порожньою чаркою банкноту, дочекався, поки кельнер простягне руку, злегка притиснув папірець.

— Щось іще?

— Сюди заходить один пан, який мені дуже потрібен.

Кельнер примружився, тепер дивився оцінююче.