Розділ «XV Місто Лева»

– Нічого не буває даремно в цьому житті, – сказав Данило, випрямляючись у кріслі. – Ми час виграли.

– Час? – перепитав Лев. – Для чого?

– Настане час – дізнаєшся.

– Досить загадками говорити!

– Потерпи, сину, – сказав Данило з несподіваною м’якістю. – Недовго залишилося.

– У тебе є секрети від мене? Ти мені не довіряєш?

Можна було б пояснити йому, що ніхто не зможе зберегти секрет, якщо його надумають вивідати такі шкуродери, як ординці, але Данило цього робити не став. Замість цього він повторив:

– Потерпи. Скоро дізнаєшся.

Лев сіпнув плечем, скидаючи батьківську руку і вийшов. До кінця зими він під наглядом наставника Бурундая їздив від міста до міста, наказуючи розбирати фортечні стіни й башти. Це була найпринизливіша робота, яку можна було придумати для гордого княжого сина. Баймур, що супроводжував Лева, був по-своєму непоганою людиною і намагався пощадити почуття княжича, проте це не могло підсолодити гірке розчарування.

На руйнування Холма покликали і Василька. Він і Лев подивилися один одному в очі і розвели погляди в сторони.

– Батько твій місто на боярина Костянтина залишив, а сам поїхав, – пояснив Василько, сумно оглядаючи стародавні стіни, порослі мохом. – Тартари думають, що він в Угорщині, але хто знає, хто знає…

– Ховається, – кивнув Лев, не дивлячись на дядька. – Чорну роботу нам доручив, а сам ухиляється.

– Не поспішай судити батька.

– Він сам себе засудив на ганьбу.

Василько не знайшов, що відповісти. Вони разом із тартарами під’їхали до воріт і побачили, що ті замкнені на всі засуви.

– У чому річ? – невдоволено запитав Бурундай, який побажав особисто бути присутнім при знесенні Холмських укріплень.

– Не знаю, – стенув плечима Василько і непомітно підморгнув Леву.

Що це означало? Лев не зрозумів, але відчув хвилювання. Дядько щось замислив, але ж він ніколи нічого не робив без попереднього узгодження з Данилом. Невже брати приготували ворогам пастку?

Поки Лев ламав голову над тим, що могло означати підморгування Василька, той від’їхав від воріт, задер голову і почав кликати Костянтина:

– Ей, ти, холопе! Відчиняй швидше!