Розділ «Глава 5»

— Зате загадки дуже корисні для розумових, а інколи ще й доволі приємні, — парирував він. — А скажіть, Теммелінг, ви щодня здійснюєте цю пішу прогулянку? І в який час? Я із задоволенням складу вам компанію, тим більше що мене кожен день змушують бігати.

— Нехай це буде ще однією таємницею, — посміхнулася ельфійка. — Тепер я точно постараюся, щоб ми не зустрічалися на цій дорозі. Ми вже прийшли. Всього найкращого вам, Ніку.

Він хотів заперечити, спробувати її переконати, але вона, немов тінь, миттєво зникла. Трохи засмучений, але все одно збуджений від такої зустрічі, він поспішив до себе в кімнату з твердим наміром дізнатися про неї більше.

Можливість це зробити виникла одразу. У залі за своєю конторкою сидів Хранитель. Нік задоволений кинувся до нього розпитувати.

— Багукхане, ти ж все про всіх у Школі знаєш? — збуджено випалив учень, схилившись над конторкою.

— З чого це ти так вирішив? — відповів той запитанням на запитання.

— Ой, тільки не прибідняйся. Ти точно все знаєш. На те ти і Хранитель.

— І що ж такого важливого ти хочеш від мене дізнатися? — посміхнувся старий.

— Я щойно на пробіжці зустрів ельфійку. Теммелінг Росе. Що ти про неї знаєш?

— А, ось воно що… — єхидно посміхнувся Багукхан. — Я навіщо тебе відправив на пробіжки? Щоб ти до незнайомих дівчат чіплявся? Ти ж вже Квіті голову заморочив. Тобі мало?

— Та при чому тут це? Ні, ну це теж при чому, звичайно. Я дорослий чоловік. Як, по-твоєму, я повинен реагувати на красивих дівчат? Ось ти, наприклад, все помічаєш та знаєш, а прибідняєшся тут. І взагалі, не змінюй тему. Мені просто страшенно цікаво. Ельфійка в Школі, та ще й ходить у Військову Академію.

— Я дивлюся, ти теж спостерігати майстер. Ну і що дивного в тому, що в Школі є ельфійка? Тут раніше часто жили і викладали ельфи.

— Ох і любиш ти уникати відповіді. Ти можеш мені про цю конкретну ельфійку розповісти? — почав заводитися Нік.

— Ну що тут розповідати? — змирився Багукхан. — Її історія чимось схожа на долю Атавхаї. Теммелінг — бойовий ельф. Вона була командиром одного з підрозділів гвардії ельфів. Ну, якогось дуже особливого. Вони виконують найскладніші, небезпечні і таємні завдання короля ельфів. Два з половиною роки тому в одній з невеликих битв її група потрапила в засідку. Частина загинули, частина змогла відійти. Вона залишилася й прикривала відхід тих, хто вижив. Була поранена, напевно, її б добили, але були там випадково наші офіцери та кілька магів Школи. Її відбили, а маги врятували і вилікували. У цих дурненьких ельфів є свій кодекс честі. За їхніми законами, вона повинна була віддати людям за порятунок великий викуп. Але через те, що була з бідного роду, а на службі, тим більше таємній, у короля грошей не накопичила, то звернулася до свого військового начальства, щоб ті за неї внесли викуп. Люди не вимагали ніякого викупу, але ті ельфи ж схиблені на своїй честі та кодексі. А її начальство мало на неї зуб за непокірність та вільність, тому відмовилися виділяти гроші на викуп. Ну, от щоб не заплямувати свою честь та дотриматися їх правила, вона кинула службу у ельфів і пішла на службу до нас. Ми, маги, бойовим навикам не вчимо, хоча, на мою думку, даремно, ось вона й ходить у Військову Академію викладати стрільбу з лука. Вони в цьому майстри великі. Ось така історія. Їй всього треба три роки відслужити, щоб відробити борг. Залишилося трохи більше півроку. А що з нею буде потім, я не знаю. Ну що, задовольнив я твою невгамовну цікавість? А тепер давай йди до себе. Завтра новий день буде. Нові заняття. Між іншим, тебе завтра чекають нові додаткові заняття. Будь уважним до свого розкладу. Тому тобі треба відпочити. А про ельфійку забудь. Вона дуже скрита. Любить самотність, майже на людях не з’являється.

— Спасибі тобі, Багукхане. Щоб я без тебе робив? Ти у мене прямо як Гугл.

— Що?

— Нічого. Кажу, що ти й справді все знаєш. На добраніч.

Вранці, приводячи себе в порядок, Нік згадав слова Хранителя про додаткові заняття. Він і так займався більше своїх однокурсників. Тепер щось йому ще додадуть. Розклад для учнів писався на дошці, яка стояла біля Багукхана в залі. Зазвичай заняття планувалися заздалегідь й довго не змінювалися. Так у всього першого курсу перші два-три заняття були лекції з магічних основ, потім загальні практичні заняття, а після обіду вже були індивідуальні заняття з різних видів магії. І якщо інші мали одне заняття, то Ніку доводилося займатися більше, це починало його втомлювати і дратувати.

Дібравшись до дошки занять, він побачив дивовижні позначення на післяобідніх заняттях. Там було написано «Індивідуально спец».

— Привіт, Багукхане. Ну і що це за заняття ти мені на сьогодні призначив? Хоч з якого виду магії? — запитав засмучений учень.