Розділ «Глава 4»

— Я так розумію, що ти не збираєшся вести себе нормально. Тоді мені доведеться попросити Зонколана і Магістра Хегана, щоб тебе перевели до іншого викладача, — сказала магеса.

— Квіто, я вже тобі і Зонколану казав, що мені до одного місця ваші правила. Що за дитячий садок? Я поважаю тебе як викладача, але це зовсім не заважає мені ставитися до тебе як до красивої жінки. Я не малолітній учень-юнак. Я старше за тебе, набагато більше побачив та дізнався в житті і ніхто не заборонить мені фліртувати з тобою. Хочеш ти цього чи ні.

Квіта нічого не відповіла на слова Ніка. Він дивився їй прямо в обличчя. Вона почервоніла чи то від злості, чи то від збентеження.

— Я здоровий чоловік. І нехай у вашій ієрархії я учень, але у своїй я вже сформована людина, яка багато чого досягла. Між іншим, у мене через вашу довбану магію вже три місяці не було сексу. І як я, по-твоєму, повинен дивитися на таких красивих жінок, як ти? — він побачив, як вона почервоніла ще дужче після цих слів і вирішив ще більше її дістати. — Хоча є один варіант, як мене позбутися. Точно. Мені треба познайомитися з якоюсь молодою вродливою дівчиною, тоді я залишу тебе в спокої. Може, порадиш когось? О! Між іншим, я вже запримітив одну таку на медичному факультеті. Вона мене оглядала. Ох, яка гарна молоденька штучка.

— Так значить я вже стара? — спалахнула Квіта.

Вона клацнула пальцями і на Ніка полився водоспад холодної води. Він не чекав такої реакції на свої слова, тому наковтався води, але, як мала дитина, радів та сміявся.

— Ух ти. А хтось не такий залізний, як хотів би здаватися, — витираючи обличчя і не перестаючи сміятися, сказав Нік. — Ти не стара. Ти дуже красива. Я радий, що ти ще хоч трохи відчуваєш себе жінкою. А воду можна було б теплою зробити. Ну як я в такому вигляді піду по Школі?

— Ти ще повинен будеш відвести Касталатуса до професора Атавхаї, — сказала Квіта, посміхаючись від вигляду Ніка, з якого струмками стікала вода. — Зонколан сказав, що ви вже знайомі.

— Та знайомі. Він раптом вирішив стати моєю турботливою матусею. Ось поскаржуся йому, що ти наді мною знущаєшся, не любиш мене і ображаєш, — Нік не переставав дражнити Квіту. — Будеш мати справу з величезною червоною матусею.

— Ой, образили маленького хлопчика. Ти ще заплач і матусі обов’язково пожалійся. Обов’язково! — несподівано для Ніка пожартувала у відповідь Квіта.

— Ой-ой-ой. Виявляється у когось навіть почуття гумору є, — продовжував сміятися Нік. — Ти не лякай мене так. А то такою ти мені все більше і більше подобаєшся. Я, бідний, закохаюся. А любити залізних, суворих та неприступних жінок небезпечно і шкідливо для мого здоров’я.

— Так ти виявляється не тільки нахабний і невихований, так ще й боягуз. Які слабкі герої у нас, — вже не приховуючи сміялася Квіта.

— Ось тобі смішно. Хоча мені дуже подобається, коли ти смієшся. Але я вже замерзаю зовсім. Вилила на мене холодної води. Могла б пожаліти. Гаразд, я зараз спробую це питання вирішити. Тільки прошу не лякайся та не обливай мене знову, — попередив учень.

Він вирішив зігрітися, повторивши заклинання первинного вогню. Після першого випробування магії Вогню, він кілька разів робив це під наглядом Ліни. Тому за себе він не переживав, він боявся тільки реакції Квіти на таке видовище. Він зійшов з матів і став на кам’яну підлогу, щоб нічого не пошкодити. Сконцентрувався, вклав магічну силу та промовив заклинання народження вогню «Дар А Тан». З долонь зірвалося жовте полум’я і розлилося по всьому тілу. Нік стояв посередині кімнати як смолоскип. Мокрий одяг почав швидко сохнути, а навколо нього, крім полум’я, утворилася хмара пари. Він не був упевнений в точності розрахунків з часом, тому, почекавши ще кілька секунд, обірвав заклинання. Полум’я зникло, не заподіявши йому ніякої шкоди. Одяг майже висох, та й сам Нік трохи зігрівся. Він подивився на Квіту та посміхнувся. Вона сиділа з величезними від жаху очима і руками прикривала рот, щоб не закричати.

— Ну ось. Так краще, — ніби нічого не сталося, сказав Нік. — Тепер можна до професора Атавхаї йти.

— Що це тільки що було? — ледве змогла видавити з себе перелякана Квіта. — Я мало не померла від страху.

— Сподіваюся, це ти за мене так переживала, — посміхнувся їй Нік.

— Ти дурень. Переді мною горить учень Школи. Ти хоча б попередив. Я таке вперше в житті бачила, — тремтячим голосом сказала Квіта, все ще перебуваючи в шоці.

— Ну, я ж попередив, що все буде добре, щоб ти не хвилювалася, — намагався заспокоїти її учень. — Ми з Ліною виявили це при першому випробуванні на види магії. Виявляється, мною створений вогонь не завдає мені шкоди. Я, правда, поки не знаю, чи завжди, але при народженні початкового Вогню точно не обпікає.

— Чому ти не зробив Вогонь своєю основної магією? Це просто величезний дар, — вона вже заспокоїлася і просто була вражена такою властивістю учня.