Розділ «Глава 4»

— Ніку, мені дуже не подобається твоє ставлення до навчання, — невдоволено почав Магістр Хеган. — Ти абсолютно не слухаєш матеріал, нічого не записуєш, а на третьому занятті так взагалі майже спав.

— Пробачте, будь ласка, Магістре, — зробив жалісливий вигляд учень. — Це не злий намір. Просто мені поки важко увійти в навчальний процес. Зрозумійте, ще пару тижнів тому я й не думав ставати магом. Моє навчання закінчилося більше двадцяти років тому. Я жив звичайним життям і мені зараз нелегко змушувати себе щось вчити. Як ви помітили, мені навіть письмо дається важко. Мені треба звикнути до думки, що я знову учень. Я обіцяю докласти всіх зусиль, щоб стати хорошим учнем. Тим більше що більшу частину матеріалу, що ви сьогодні викладали, мені розповідала Ліна. Я розумію, що це не виправдання, але прошу поставитися з розуміння до цієї ситуації.

— Ніку, я розумію, що тобі зараз нелегко. Але ти повинен пам’ятати, який дар ти отримав і скільки тобі треба займатися, щоб мати можливість правильно та в повній мірі його використовувати. А що буде далі, коли тобі треба буде займатися більше, за інших учнів? Адже їм доведеться вчити тільки один основний вид магії, тебе ж чекає навчання як мінімум за трьома основними та декількома другорядним видами. Це просто величезний обсяг занять.

— Скажу чесно — мене це тільки лякає. Я взагалі не хотів ставати магом. У мене було хороше, спокійне, розмірене, забезпечене життя і тільки доводи Ліни змусили мене змінити все. Я й до тепер не до кінця впевнений, що зробив правильний вибір.

— Але ж у тебе унікальний дар, його не можна просто взяти та викинути, — здивувався таким словам директор.

— Я прожив сорок два роки, не знаючи про цей дар, тому для мене це, скоріше, не дар, а важкий тягар, що звалився несподівано. Думаю, що прекрасно зміг би і далі жити без здібностей мага, тому прошу поки не судіть мене занадто суворо. У мене раптово все змінилося в житті та ще й дуже кардинально. Ви навіть не уявляєте наскільки, — гірко посміхнувся Нік. — Мені треба час, щоб звикнути.

— Розумію. Я завжди тобі допоможу, якщо треба буде. Але якщо ті новини, які ти нам приніс, збудуться, то у нас дуже мало часу, щоб ти виріс в сильного мага. Пам’ятай це.

— На жаль, я пам’ятаю про це, — сказав сумно учень. — Це обтяжує мене ще більше. Занадто високі очікування у Ліни, Вищого, вас щодо мене. Я не впевнений, що зможу їх виправдати. Як я любив говорити раніше, поживемо — побачимо.

— Ти, головне, вір у себе. І все вийде, — спробував підбадьорити директор.

— Ще одна цитата з минулого. Та куди ж тепер я подінуся з підводного човна, — сказав він і посміхнувся.

— Не зрозумів? — перепитав Магістр.

— Та неважливо. Дякую за розуміння та підтримку, професоре. Можна я піду?

— Так-так, звичайно. Якщо потрібна буде допомога, обов’язково звертайся до мене, — сказав Хеган, відпускаючи учня.

Друга половина дня обіцяла бути більш цікавою. Для новачків мали проводити докладне ознайомлення зі Школою, щоб вони знали, де що знаходиться та не губилися в нескінченних коридорах. Таке заняття зустріли з великим ентузіазмом. Всі швидко пообідали та, не чекаючи призначеного часу, зібралися у дворі Школи в очікуванні цікавої екскурсії. На диво, Ніка теж охопив юнацький азарт бажання дізнатися більше про Школу. Раніше, подорожуючи Європою, він часто бував у старовинних замках, але вони скоріше навіювали на нього нудьгу своєю занедбаністю, відсталістю, старовиною. Але тут був величезний «живий» замок, в якому йому належало довго жити й вчитися.

Настав призначений час, але ніхто із викладачів так і не з’явився, зате прийшов учень-куратор Драконів Кавар Фундо.

— Увага, учні. Зараз я проведу вам ознайомчу екскурсію по території Школи, — сказав він голосно. — Будьте уважні та не відставайте від групи. Якщо виникнуть питання — задавайте. Знайте, чим краще ви запам’ятаєте, де що знаходиться на території Школи, тим менше вам доведеться бігати по коридорах і спізнюватися на заняття.

Очевидно викладачам, більшість, правда, з яких вже далеко не молоді, було лінь проводити екскурсії для новачків, тому прислали учня-куратора. Але з іншого боку, Нік навіть був радий, що екскурсоводом призначили цього фанатичного педанта. Він детально все розповість і не треба буде постійно питати дорогу або тягати всюди з собою товстуна.

— Для початку давайте вийдемо за межі школи, щоб скласти собі загальне уявлення про неї, — сказав Кавар, прямуючи до вхідних воріт. Коли вони вийшли і трохи віддалилися, він почав розповідь. — Отже зараз ми можемо бачити загальну панораму. З боку міста в Школу можна потрапити лише по одній цій дорозі і тільки через один вхід. Це було зроблено спеціально, щоб убезпечити її учнів. В останні декілька десятиліть у нас в країні мир і спокій, а до цього численні війни та повстання не раз приводили до облоги Школи. З гордістю можу сказати, що жодного разу за останні сто років вона не була взята. Як ви бачите, масивні ворота вбудовані в невелику цитадель, яка переходить в охоронну стіну і оточені двома вежами. Раніше в цитаделі жила охорона, та останні років двадцять загроз не було, тому охорону прибрали. Але працівники Школи підтримують там порядок, а два рази на рік сюди приходить невеликий гарнізон, щоб провести навчання з захисту від нападників. Для порядку при вході вдень і вночі чергують викладачі, працівники та учні старших років навчання. Хоча сама Школа знаходиться на невеликому пагорбі, проте для її безпеки вся територія оточена стіною. Тому таємно втекти вам буде непросто. Давайте підемо всередину і продовжимо.

— В принципі ніхто не забороняє учням виходити за межі, але треба повідомити викладача-куратора клану або учня-куратора, так само відзначитися у чергових на виході. Викладачі завжди повинні знати, де знаходяться їх учні, — продовжив розповідь Кавар. — Тепер ми перебуваємо на подвір'ї Школи. Тут проводяться великі урочисті заходи, коли їх неможливо провести у великій залі. Звідси ми можемо побачити всю Школу. Отже, прямо перед нами основна будівля навчального закладу. П’ять поверхів вгору та два під землею. Ліворуч і праворуч дві невеликі триповерхові будівлі, що з’єднані з основною будівлею замку переходами. Ліворуч адміністративна будівля. Там кабінети директора та інших служб. У тому числі казначейство, де ви щотижня будете отримувати стипендію. Вона не дуже велика, але все таки краще, ніж нічого. На першому і другому році навчання це по одному золотому на тиждень, а на третьому-четвертому — по два. Ці гроші зможете витрачати для купівлі одягу, різних побутових дрібниць, на прогулянки в місті чи просто збирати. Але не все так просто. Одним з покарань за погане навчання, за порушення дисципліни, за погану поведінку може бути позбавлення стипендії на тиждень або на місяць. Тому пам’ятайте про це. Так само в цій будівлі живуть робітники та співробітники школи. Будівля праворуч вже знайома вам всім зсередини. Це медичний блок. Там знаходиться наш лазарет та навчальні аудиторії факультету Медицини. Є серед вас учні зі срібним Зерном? Ага, бачу двоє. Але срібні, як відомо, діляться на дві групи: це маги Думки і маги Медицини. У кого буде схильність до лікарських чар, будуть займатися в цьому корпусі. Крім того, як ви можете бачити, зліва до основної будівлі прилягає вежа. У вежу ми сьогодні не підемо. Там у нас зали історії Школи, оглядовий майданчик і особисті покої директора. Оглядовий майданчик раніше використовували як місце спостереження для військової охорони, а зараз це місце відпочинку викладачів. Учням туди вхід заборонений. Гаразд, пішли далі, нам ще дуже багато чого треба оглянути.

Учні ланцюжком почали заходити в будівлю Школи. Нік йшов останнім. Йому зовсім не хотілося знову лізти в лабіринт кам’яних коридорів. Він зловив себе на думці, що за останні два дні це були перші півгодини на свіжому повітрі. Весь інший час він переміщувався виключно всередині будівлі Школи. «Треба з цим закінчувати, — подумав учень. — Як мінімум годину на день прогулянка, а то скоро перетворюся на крота».