Розділ «Глава 4»

— Це Касталатус. Я тобі про нього говорив. Учень клану з Зерном Некроманта, — сказав Нік. Касталатус вже не намагався втекти, а просто стояв поруч, злякано дивлячись на професора. — Ось, привів. Треба, щоб ти виконав початкову ініціацію.

— Чудово. Це ми з задоволенням. А то ж ти знаєш, які слабкі учні у мене. Іноді навіть займатися з ними не хочеться. Ти, Ніку, сідай де хочеш, бажано подалі від нас. А ти. Як тебе там? Костелупусе, давай йдемо зі мною, — заметушився Магістр. Він відсунув кілька столів до стіни, щоб утворився досить великий вільний простір. — Так, ти почекай тут. Я зараз все підготую.

На відміну від Квіти, якій для обряду початкової ініціації треба було тільки вільне приміщення, Атавхаї лише на підготовку витратив не менше півгодини. Він накреслив на підлозі велике коло, всередині нього правильну перевернуту пентаграму, на кінцях променів якої він накреслив якісь символи, а зверху поставив різні предмети. Більшу частину цих предметів важко було назвати милими та приємними. Там була ємність з кров’ю, череп людини, чийсь ріг, жменя землі, жменя попелу. Нижнє з’єднання променів залишалося порожнім. Касталатус сидів, ніби лялька, чекаючи своєї долі. Після приготування Магістр підійшов до учня і почав його заспокоювати та готувати до обряду.

— Слухай мене уважно. Тобі нічого боятися. Це тільки початкова ініціація. Боляче тобі не буде. Якщо буде лячно, постарайся не ворушитися та нічого не робити. Твоє завдання сісти в центр пентаграми, заспокоїтися, закрити очі, викинути всі думки з голови і розслабитися. Ти побачиш чорну нитку, подумки за неї вхопишся — і вона тебе потягне. Не бійся та не відпускай. Загрожувати тобі нічого не буде. Я постараюся все зробити швидко. Коли почуєш мою команду відпускати, тоді відпустиш нитку. Ти все зрозумів?

— Так, — ледь чутно відповів переляканий учень.

— Ну, от і добре. Якщо готовий, то сідай в центрі пентаграми. Тільки ні в якому разі не зачіпай променів, — скомандував Атавхаї та підштовхнув Касталатуса всередину.

Учень всівся в центрі малюнка, закривши очі. Нік бачив, як він заспокоювався і врешті-решт дихання його стало рівним та впевненим. Демон посів останнє вільне місце в пентаграмі та почав читати заклинання. Нік за останній час звик, що заклинання були простими і короткими. Але зараз це було довге, а може це були декілька заклинань одразу. Після перших слів по лініях пентаграми почав розливатися вогонь. Коли вогонь обійшов всі лінії і замкнувся на демоні, той почав говорити заклинання ще голосніше. Але раптово його мова обірвалася та настала тиша. Спочатку нічого не відбувалося, так тривало кілька хвилин, а потім від ліній пентаграми почала підніматися темна тінь і накривати Касталатуса. Коли тінь майже повністю накрила учня, демон різко вимовив коротке заклинання. Темнота повністю огорнула Касталатуса, але в місці, де крила тіні зімкнулися, пройшла біла смуга. Минула хвилина або трохи більше, як здалося Ніку, і він почув слова Магістра.

— Відпускай нитку, — вимовив Атавхаї.

Кілька секунд нічого не відбувалося, але потім тінь над Касталатусом не просто розчинилася, а ніби лягла на учня та зникла, увійшовши у нього. Вогонь, який горів у лініях пентаграми, погас, і Магістр, зробивши крок, вийшов з кола. Нік подивився на Касталатуса. Той відкрив очі і просто сидів у центрі пентаграми. Страху в його очах більше не було.

— Ну, чого розсівся? — привів всіх до тями гучний голос професора. — Вставай та виходь з кола.

Касталатус підвівся, вже більш впевненими кроками вийшов з кола та відійшов від пентаграми. Нік підійшов, щоб привітати та підбадьорити друга.

— Ну от, а ти боявся. Все пройшло чудово. Ти як себе почуваєш? — запитав він.

— Прекрасно. Навіть страх кудись зник, — відповів той.

— Вітаю. Ти зробив перший крок до магії. Далі буде веселіше.

— Так, Касталатусе. От дали ж тобі ім’я. Бери за столом ганчірку і відро та хутко прибирай за собою.

— Мене можна називати просто Каста, — сказав учень і втік виконувати розпорядження викладача.

Атавхаї тим часом підсунув ближче до Ніка величезне викладацьке крісло і сів поруч.

— А в тебе як успіхи? — запитав він. — І до речі, ти чого весь мокрий?

— Та ось намагався пофліртувати з магістром Квітою Лоре. Але, напевно, не дуже вдало, — відповів Нік, трохи зніяковівши. Він сподівався, що Атавхаї не помітить його мокрого одягу.

— Ох і спритний же ти. Вибрав найкрасивішу, ну, за вашими людськими мірками. Тобі що, учениць молоденьких замало? — розсміявся професор.