Розділ «Глава 4»

— Та ну тебе. Старий я вже за молоденькими бігати. Я їм у батьки годжуся, — почервонів Нік. — От якщо не вийде з Квітою, тоді доведеться пошукати серед персоналу Школи або з учениць старших років.

— Ти б краще про навчання так думав, як ти на дівчат дивишся.

— Нікуди навчання не втече. Я боюся, що скоро мені його стільки привалить, що витиму. Голова зовсім не хоче думати, — поскаржився Нік.

— Ти кинь ці скарги. Ти ж знаєш, що не випадково сюди потрапив та не заради розваг, — покартав його Атавхаї.

— Та знаю я. Від цього тільки гірше стає. Гаразд, ми підемо вже. Он твій учень все прибрав, — сказав Нік, коли до них підійшов задоволений Касталатус.

— Слухай, може поки ви тут, давай проведемо для Касти тестування за видами магії? — загорівся викладач.

— Та ні. Сказали сьогодні тільки початкова ініціація. Тим більше що йому ще треба навчитися магічну енергію накопичувати. Без неї все одно не проведеш тестування. Та й обід вже скоро.

— Ти правий, — погодився демон. — А ти, Касте, щоб швиденько навчився накопичувати магічну силу і чекаю на тестуванні. Тепер можете йти.

Коли вони прийшли в житлову зону, всі новачки юрмилися в залі біля Багукхана. Вони, перебиваючи один одного, з захопленням розповідали про сьогоднішній ритуал. Стояв страшний гамір. Радість охопила навіть тих, хто не мав Зерна, вони все одно стали трохи магами і від цього гордість розпирала їх. Багукхан посміхався за своєю конторкою. Періодично до нього підбігав хтось з учнів, простягав руку і вислуховував якісь слова від Хранителя. Нік підійшов до стійки й мовчки спостерігав з боку за загальними веселощами. Навіть Касталатус миттєво влився в цю ейфорію. Ніхто вже не смикався від нього. Для них він став таким самим магом, як і вони, хоча трохи іншого, нехай і специфічного, напрямку. — все ще діти, — сказав Бакуган. — Просто іграшки отримали дуже серйозні.

— Так щороку? — запитав Нік.

— Щороку. Вони ж по суті ще діти. Перший тиждень без батьків, а вже майже маги, — з батьківським сумом сказав Хранитель.

— А хтось з учнів залишається в пам’яті? Адже за стільки років їх тут тисячі пройшли.

— Звичайно, залишаються. Коли бачиш їх кожен день, як вони ростуть, як дорослішають, як стають справжніми магами. Багато з них потім повертаються та викладають тут, але більшість стираються з пам’яті, як і в житті. Найяскравіші запам’ятовуються назавжди. Наприклад, як Непосидюче Шило. І Шило — це не ім’я, — посміхнувся старий своїм спогадам.

— А хто це, Непосидюче Шило? Жодного разу не чув це ім’я. Я, правда, мало про кого чув.

— Це вона потім стала Срібної Драконицею, а для мене вона назавжди залишилася Непосидючим Шилом.

— А якою вона була ученицею? — Нік зрозумів, про кого говорить Багукхан.

— А ось такою і була. Вічно непосидючою, жахливо цікавою, розумною, гострою на думку і на слово, ніби шило.

— Зараз вона зовсім інша. Трохи втомлена, але, як і колись, жива та мудра, — згадав Ліну. Минуло всього трохи більше тижня, а здавалося, що минули роки з їх останньої зустрічі. Події прискорювали відчуття часу.

Шум у залі затих. Нік навіть не помітив за розмовою та спогадами, як натхнені учні вирушили в їдальню обідати. Він залишився один з Багукханом.

— Дивно. Чомусь вона зовсім не розповідала про вас. Хоча, напевно, знала, що я вас тут зустріну, — здивувався Нік.