TextBook «Я проклинаю тебе!»
— Та ну тебе, — сказав він і рушив до пекла. Помер, убитий моїм Вітчимом.
Майже щоранку поповнювати цей маленький цвинтар з їхніх несправджених планів і його нездійснених сподівань — відклеїти записку та скласти її навпіл.
Хто б написав йому хоч раз:
«Я тебе не примушую приймати якісь рішення. Я тільки кажу, аби ти знав, що, не зважаючи ні на що, мені радісно думати про тебе».
Що відповів би він?
— Спогади, втіхо моя, спогади — все, що залишилося в мене і все, що в мене є. Я живу цим ось уже чотирнадцять років. Щоправда, колись у мене була надія, а тепер залишилось тільки минуле, якого я не можу знищити і яке затьмарює мою реальність.
Я шукав її все своє життя. Я так хотів побачити її в тобі. Але, не знайшовши, я знову втратив її, і в мене нічого не зосталося. Ніщо не може замінити того, чого не було, ніщо не може змусити мене розлюбити ту, що шепотіла:
— Я живу любов’ю.
Ця любов ніколи не буде моєю, але я не хочу, не можу, я неспроможний відмовитися від неї. Вона сниться мені щоночі.
Чарівне Місто за тихою рікою. Повернення не буде. Вона живе там, далеко. Минуло тисячу років зими, і ніби у Бертонівскому зоопарку, всередині в мене розрослися чорні дерева і ходять покинуті тварини, чия чорна шкіра стала сивою.
Страху немає. Просто я сиджу на цьому холодному камені й чекаю, раптом десь там, де кінчається ліс, з’явиться вона — моє сонце, мої хмари, моя нічна птаха.
А іноді я здригаюся в метро від аромату її шкіри чи парфумів.
— Пах!
Він помер, убитий мною. Щоб потрапити до раю.
— Шість чоловіків за одну північ… Зовсім непогано…
Я не врятувала шістьох.
Вітчим здійняв догори руки, і Гвардієць побачив свою старість — хвору, з пігментними плямами на оголених яснах, із сивим пухом, з ключкою, зробленою із лижних палиць, вона човгає на брудну кухоньку до гарячого чайника і стола, заставленого слоїчками, каструльками і потемнілими від заварки філіжанками.
За вікном падав сніг, під батареєю стояла миска, повна іржавої води. Біля полиці з рецептами, підсунутими під розбитий телефон, старий нашийник, як пам’ять про померлу від старості дворняжку, підібрану багато років тому замерзлим, брудним цуценям. Облізла ковдра в кутку, що слугувала їй підстилкою.
Телевізор, який майже не чуєш, кілька шарів паперу на підвіконні, брудна постіль і огидний запах його самотньої старості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Янголятко в кутих черевиках. Книга 2» автора Генечка Ворзельська на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина восьма Крихітка й кити“ на сторінці 21. Приємного читання.